Ти моя наречена!

— Ой, дивись, що там?
— Де?
— Вже ніде. - сміялася я світячи своїми білосніжними зубками, радіючи що провела Техьона і відібрала у нього як у маленької дитини булочку з корицею.
— Мей, віддай ти ж знаєш, що я їх люблю.
— Треба було купувати дві.
— Але вона була всього одна. - надув губки Те.
— Добре ділимо навпіл. - озвучила я своє рішення дивлячись на засмученого Те. Розділивши навпіл булочку простягла половинку хлопцю.
— На, тримай тільки, поки не їж. - діставши з рюкзака дві пляшечки з полуничним молоком простягла одну другу. - Ось бачиш, я все купую парно пам'ятаючи про тебе.
— Шпасибі, — сказав хлопець, потягуючи молоко через трубочку.

***

— Те, привіт місячний хлопчик. Як живуть твої кролики.
— Мей? Це ти?
— А що так важко пізнати подругу?
— Ти змінилась. І яка подруга? Поїхала, нічого не сказала. Навіть не писала за рік жодного разу.
— Але тепер я тут, тож ми встигнемо надолужити втрачене. Куди пійдемо? У кафешку об'їдатися піцею та ділитися новинами за рік, чи у парк кататися на атракціонах?
— Давай і те, й інше.
— Точно. Сумістимо корисне з приємним.
— Мей, - зупинив мене Те, коли я кинулась у бік зупинки автобуса, - По-перше ми поїмо не на автобусі, а на машині я отримав права, а по-друге…
— Те, ти лапочка. Машина це круто, яка марка машини?
— Мей не перебивай мене. А по-друге з нами поїде ще одна людина.
— Ти встиг завести нового друга? Зрадив мене поки  мене не було?
— Ну, по-перше, це ти мене кинула, як друга. А по-друге, це не друг. Знайомимося, це моя наречена Джинжер.— до нас підійшла дівчина ростом з мого Техьона, в короткій спідниці кльош (зуб даю що від легкого подиху вітерця вона підлітає оголюючи дівочі принади), облягаючому топі, розпущеним волоссям кольору мокко, і яскравим макіяжем.
— Привіт мій дорогий — ванільним голосом майже прошепотіло це створення, цмокнувши Те в губи.
— Наречена? Коли ти встиг? Тебе змусили батьки? Це було побачення в сліпу? Пішли я їх зможу переконати, ти не можеш одружитися з цим — зобразивши гидливість, я тицьнула пальцем у дівчину.
— Мей, перестань так поводитися, і ображати Джинжер! - дівчина переможно подивилася на мене, але як тільки на неї перевів свій погляд Те, вона зообразила засмучене личко і притулилася до грудей хлопця.
— Я ж казала тобі, що Мей не схоче бути моєю подругою. Адже ти бачиш як вона налаштована, вона ревнує тебе до мене. — елейним голоском продовжувала нашіптувати на вухо дівчина.
— Давайте заспокойтесь і підемо на атракціони до парку, а в кафе все обговоримо. Ви просто ще погано знаєте одне одного. - не відступав від свого задуму Те, нас здружити.
— Ти знаєш, мені розхотілося кудись іти.
— Мей, не дури. Що за дитячий садок? — намагався зупинити і переконати мене хлопець, але Джинджер уміло відволікла його, нібито підвернувши ногу, намагаючись мене зупинити, тим самим даючи можливість мені піти.

Вбігши в свою кімнату я плюхнулася на диван. Сльози? Чому я реву? Я не винна, що батьки без жодних пояснень, забрали мене рік тому зі школи та відвезли за кордон, бо тата перевели до нового офісу компанії та їхати треба було терміново. Спочатку мені там було дуже складно та важко. Чи не знання мови, нова обстановка, інші звичаї. Мене завантажували навчанням, додатковими заняттями, що нічого не хотілося, а лише розтягнутися на ліжечку та заснути. З одного боку Те правий, я поганий друг, не дала про себе знати. За рік не зателефонувала, жодного разу не написала листи, не привітала з днем ​​народження, але й він міг написати на електронну пошту. А зараз не прийняла його вибору нареченої, не підтримала, не схвалила. Але я не можу. З якоїсь небаченої причини в мені прокидається незрозуміле для мене почуття. Як там говорила Джинжер, я ревную? Ревнощі? Але ревнують коли люблять… а ми з Те були просто друзі. Або може через те, що ми були разом, я не помічала цих почуттів, або не хотіла помічати. Тому мені так важко було жити цілий рік без нього, і я так хотіла і боялася цієї зустрічі.
Діставши одну з фото де ми разом з Те, я почала малювати навколо нас серця, але одумавшись написала біля нього слово вибач. Наступним рішенням було повернутись до батьків. Речі не були розпаковані, тому що коли я зайшла в будинок, залишила валізи в передпокої, і кинулася шукати Техьона, блукаючи по тих місцях де ми любили ходти разом. І знайшла, тільки пізно.....
Не пам'ятаю, як заснула, але крізь сон я відчувала, що поряд хтось є. Це було дивно, адже батьки залишилися за кордоном і не збиралися повертатися. Я в будинку маю бути одна. Обережно розплющуючи очі, я побачила хлопця, що сидів за столом, і щось уважно розглядав під світлом лампи. Напівтемрява не дала роздивитися хто це, тому взявши в руки подушку тихенько почала підкрадатися до хлопця ззаду.
— Пробач, що розбудив. - почула я знайомий до болю голос.
— Техьоне, ти як тут опинився?
— Того дня, коли тебе забрали батьки, ви так поспішали, що ти забула свій портфель у класі. У ньому був ключ від дому. Я часто приходив сюди.
— Зрозуміло. - зам'ялася я не знаючи про що ще говорити.
— Не хочеш почути, навіщо я це робив? — не чекаючи відповіді хлопець продовжив. — Бо сумував за тобою. А тепер дай відповідь, навіщо ти це зробила, що це означає? За що пробачити? — хлопець крутив у руках те саме фото, яке я встигла розмалювати.
— Це вже не важливо, та й пізно про це говорити. - я повернулася назад до ліжка, спиною до хлопця. Я сильна, не заплачу. — Іди Те, йди до своєї Джинджер. Іди до своєї нареченої.
— Джинжер мала рацію ти ревнуєш! А значить…
— Люблю тебе, але пізно зрозуміла. - не стрималася я, - Іди Те, прошу тебе, йди до своєї нареченої і будьте щасливі - хлопець підвівся з стільця, але замість того, щоб попрямувати до дверей підійшов до мене, а я все також продовжувала стояти спиною до нього.
— Ти цього хочеш Мей?
— Якщо ти щиро її любиш і бачиш Джинджер у ролі своєї дружини, тоді я можу побажати вам лише щастя.
— А як я бачу в ролі дружини тебе? — хлопець торкнувся моїх рук, а я здригнулася від несподіваного жесту та слів.- Але ж…
— Ти повернулася, ти зараз поряд. Я теж зрозумів, що люблю тільки тебе, ці почуття не зникли, решта не важливо. — Техьон обійняв мене, накриваючи губи ніжним поцілунком.