Спаситель

- Я зробила це! Я молодець, молодець, молодець! — стрибала я від радості, перерахувавши всі свої заощадження, які збирала цілий рік, беручись за будь-які підробітки. Змогла, встигла, адже за тиждень у них концерт. Схаменувшись і переставши стрибати по кімнаті, я присіла за комп'ютер і зайшла на сайт, щоб купити довгоочікуваний квиток на виступ його групи. Забронювавши квиток, я одразу побігла його сплатити та забрати.

"Три".
"Два".
"Один".
Я відзначала у календарі кількість днів до концерту гурту BOYFRIEND.
З ранку я прокинулася в бадьорому й піднесеному настрої. Ось і настав той щасливий день, коли я зможу його побачити наживо, а не на плакаті, що висить у мене над ліжком. Вони схожі з братом близнюком. Звичайно, було б дивно, якби це було не так, але все ж таки в ньому є те, чим вони відрізняються. Він, як сонце, випромінює світло та тепло.
Для цього дня в мене було все готове, залишалося вирішити головне питання – як непомітно втекти з дому на концерт і повернутися, адже концерт розпочинається о дев'ятій вечора і закінчується близько опівночі. Питання з поверненням стояло гостро, тому що зайвих грошей на таксі не було, а в такий час жоден громадський транспорт не ходить.
— А, пройдусь пішки, адже нічого не може статися такого дня.
Увечері, як і продумала, я одягла джинси, майку і, сховавшись з головою під ковдрою, прикинулася, що я сплю. Коли мама прийшла покликати мене на вечерю, дуже здивувалася, але не стала мене будити і вийшла з кімнати, тихо зачинивши двері. Пролежавши трохи для вірності, я вилізла з-під ковдри. Привівши в порядок волосся і зібравши його в пучок, я прихопила сумочку з квитком і кросівки і вистрибнула у вікно. Взувшись, побігла у бік зупинки, щоб не запізнитися на концерт хлопців.

***
Концерт був приголомшливим. Яскраві вогні софітів вимальовували на сцені різноманітні візерунки. Хлопці танцювали і співали злагоджено, як одне ціле, але звичайно для мене найяскравіше був він - Йон Мін. Після концерту, вистоявши довжелезну чергу, я отримала можливість трохи поспілкуватися з ним. Отримавши довгоочікуваний автограф, я вийшла із будівлі. Пустельні вулиці трохи лякали. Кинувши останній погляд на фото, я сховала його в сумці і попрямувала у бік свого району. Великі будинки змінилися невисокими спорудами з низкою вуличок та провулків. Подивившись на навігаторі найближчий шлях через цей «лабіринт», я сміливо пішла однією з цих вуличок.
— О, дивись яка красуня! — я пізно побачила групу хлопців, які стояли біля одного з будинків.
— І звідки така молода істота йде так пізно? — я мовчала і намагалася пройти повз них, але хлопець, який поставив запитання, перегородив шлях.

— Дайте мені пройти, — якомога впевненіше сказала я.
— А якщо не дамо пройти, то що? — один із хуліганів вирвав у мене з рук сумку.
— О, дивіться, що тут у нас? Дівчинка – фанаточка йде з концерту чергових айдолів. І фоточку з автографом отримала навіть, — хлопці встигли поритися в сумці, і фотографія переходила з рук в руки, а мене долала злість та страх.
— Що, нормальні хлопці вас не влаштовують, то всім подай айдолів розмальованих? Пішли, я покажу тобі, що означає справжній хлопець, хуліган схопив мене за руку.
— Я нікуди не піду. Мені треба додому, - сміливо заявила я, вирвавши свою руку з його хватки.
— І хто тебе пустить? Я? Начебто не збирався відпускати таку ціпоньку.
— Я хочу, щоби ти її відпустив! Поверніть її речі і відпустіть, - перед нами стояв хлопець зі світлим волоссям та в масці.
— А ти ще хто такий? Замаскувався. Черговий айдол? Вали, поки по шапці не надавали і личко не зіпсували.
— Ну, я хотів по-доброму, — врізавши з розвороту хулігану, який тягнув мене, незнайомець схопив мене за руку, потягнувши за собою і втікаючи, намагаючись втекти якнайдалі від хуліганів. Відірвавшись від погоні, ми сперлися об стіну будинку передихнути.
— Дякую, - перевівши подих змогла я вимовити.
— Нема за що мені дякувати. Твоя сумочка залишилася в них, а там, мабуть, цінні речі, – засмученим голосом говорив хлопець.
— Найцінніша річ, яка там була – фото мого біаса, а решта при мені.
— Серйозно? — хлопець трохи здивувався. — І хто твій біас? З якого гурту?
— У них сьогодні був концерт, на який я мріяла потрапити і побачити його. А фото… прикро, звичайно, але я обов'язково попрошу його підписати ще одне.
— Може я тобі зможу допомогти в цьому не чекаючи концерту? - хлопець зняв маску.
— Йон Мін?
— Ти мене знаєш? - у відповідь я лише похитала головою. - То в кого з хлопців просити автограф? Завтра ми можемо зустрітись, і я тобі його передам.
— Не треба ні в кого просити, — я почервоніла, як помідор, коли хлопець почав мене розглядати, не розуміючи, чому я відмовляюся.
— Єлизавета, так? Справді, це ти! Я пригадав тебе. Стривай, тоді твій біас - я? І це через мене ти могла постраждати?
— Ти ні в чому не винен, — намагалася я заспокоїти Йон Міна, коли з його обличчя зникла посмішка і з'явилося занепокоєння. — Все ж таки обійшлося. Ти мене врятував.
— Я винен і маю тебе провести додому, щоб з тобою нічого не сталося.
— Все гаразд, правда. Тут недалеко.
Йон Мін, не слухаючи відмовок, взяв мене за руку, прямуючи в той бік, що я вказала.

***

Єлизавета, я знаю, що ти прийдеш сьогодні на концерт. Не йди після нього, а дочекайся мене. І взагалі, не ходи пізно вулицями сама».
Після того випадку Йон Мін надсилає мені подібні повідомлення щоразу, коли планується їхній концерт і завжди проводить додому після їхнього виступу. Ось і сьогодні я зможу не просто дивитись на нього здалеку.

— Єлизавета! — почувши своє ім'я я обернулася на рідний для мене голос і здивувалася, бо переді мною стояв гурт BOYFRIEND у повному складі.
— То ось до кого ти збігаєш після кожного концерту? - докірливо мовив Кван Мін.
— Хлопці, я хочу вас познайомити з моєю дівчиною, — Йон Мін підійшов ближче, взявши мене за руку, — Єлизавета, ти зустрічатимешся зі мною? — чекаючи на відповідь хлопець не зводив з мене очей.
— Так, — майже прошепотіла, обійнявши його і притулившись до його грудей. У відповідь Йон Мін обійняв мене, а хлопці вищали і аплодували закоханій парочці.