Від не навести до кохання один крок

Найчастіше завжди вживають фразу "Від любові до ненависті один крок", але в моєму випадку це друга частина приказки "Від ненависті до любові один крок".
Уявіть: ви перейшли до нової школи. Нові плани, нові починання. Кожен хоче себе зарекомендувати якнайкраще, щоб не стати посміховиськом класу, а ще гірше і всієї школи. Але найчастіше з'являється якийсь мудак, який намагається зіпсувати вам життя.
От і мені «несказанно» поталанило. Я, мабуть, зрадила країну в минулому житті. Вже після початку навчання за тиждень до нас перевівся новий учень, який став першим красенем школи та заводилою. Ви спитаєте «і що такого в ньому, що всі обрали його королем школи?» Все просто до банальності. Він син багатих батьків, які відвалили велику суму на пожертвування школі.
З того моменту школа розділилася на два табори: посіпак багатенького хлопця і не любителів тих, хто все купує, а не досягає своєю працею.
Ви скажете, що ми просто заздримо. Але справа не в заздрості, а в тому, що він ставився до інших, як до сміття, обравши лише кількох людей собі в друзі, він поблажливо з ними спілкувався.

Як заведено у кожній школі, у кожному класі — кожен учень мав чергувати, але наш «король» О. Сехун постійно спихав свої обов'язки на інших.
— Мей! — гукнув мене Сехун, коли я вже виходила з класу. — Не поспішай. На мою думку, ти забула, але сьогодні чергуєш ти, — мене відразу оточили хлопці, друзі цього «царя», поставивши переді мною відро води. —  Приберись  гарненько! - проходячи мимо, хлопець поплескав мене по плечу.
— Гей! О Сехун! Айщщ.Ти взагалі знахабнів? З якого це переляку я маю чергувати за тебе?
— Тому що я так сказав!
— Слухай, тобі корона не тисне? Чи сонце голову через вікно напекло? Можу остудити і привести до тями, — з цими словами я підняла відро з водою і вилила вміст на голову хлопця.

Що тут розпочалося! Двоє хлопців схопили мене за руки, не даючи вирватися і піти. Розмальовані ляльки, які чекали, коли король вийде з класу, щоб приклеїтись до нього і випросити чергову брязкальце, верещали, обливаючи мене потоком словесного бруду і намагаючись прибрати носовими хустинками воду з його «величності».
— Заткнулися всі і вийшли геть! — заволав хлопець, на його обличчі грали жовна.
— Усі слухняно покинули клас, тихо перешіптуючись, шкодуючи чи зловтішаючись над моєю долею.
— Ти зрозуміла, що тобі не жити?

— Що?! Що ти зробиш? Накажеш знущатися з мене іншим, роблячи моє життя нестерпним? Ти не знаєш, що таке справжнє життя, живучи за рахунок багатих батьків. Виженеш зі школи? Так я перейду до іншої. Вб'єш? Не думаю, що вистачить духові самому.
— А якщо я примушу тебе закохатися в мене? — його слова застали мене зненацька. Не знаючи, що відповісти, я блимала очима, дивлячись на хлопця, який повільно до мене наближався.
— Ти що надумав? — я висунула руки вперед, не даючи йому наблизитися. Але він спритно завернув їх за спину, заключивши мене в свої обійми. Не даючи одуматися, хлопець накрив мої губи ніжним поцілунком, змушуючи мене завмерти затамувавши подих. відсторонившись, Сехун нахилився до мого вуха, обпалюючи його гарячим диханням:
— Ти будеш моєю, - мурашки пробігли по моєму тілу, серце застукотіло як при аритмії, щоки вкрилися рум'янцем. Хлопець відпустив мої руки, розвернувся та вийшов. За дверима почувся гул свити, яка чекала на свого короля.
— Що це щойно було? Мій перший поцілунок. Придурок! - я провела пальцями по губах.
Наступного дня, як не дивно, мене ніхто не дошкуляв, не було ніяких підступів, а дівчата почали набиватися в подруги — більшість тих розфуфиренних, які бігали за Сехуном. На моїй парті на мене чекав сюрприз — шикарний букет білих троянд. Підозрюючи від кого вони, треба було їх викинути, але таку красу шкода кидати в урну. За весь день Сехун жодного разу не підійшов до мене, вдаючи, що він мене не помічає.
Зібравши портфель і збираючись додому, я вийшла з дверей школи. Зробивши кілька кроків, мені довелося зупинитися. Переді мною загальмувала чорна іномарка, і ввічливий водій відчинив двері, запрошуючи сісти в авто.
— Сідай, - ззаду мене стояв Сехун, - Я підвезу тебе додому.
— Дякую, але я вже як-небудь сама, ніжками, — я хотіла швидше піти, але мене манили його губи. Зізнатися, я всю ніч думала про них: такі ніжні, пухкі та солодкі. Ось і зараз ловлю себе на тому, що дивлюсь на його губи. А він, як на зло, ще й облизав їх.
— Може ти все-таки сядеш у машину, або ти хочеш зібрати якомога більше народу. Щоб усі бачили, хто тебе підвозить на авто?
— Що…? Слухай, Сехуне, давай поговоримо.
— Хочеш поговорити? Добре, я згоден, але тільки дорогою додому. У мене заплановано ще один захід, і я не можу на нього спізнюватися, — хлопець показав рукою на машину. Тяжко зітхнувши і борючись глибоко в душі зі своєю гордістю, я сіла в машину. Коли Сехун вів в машину, дядечко водій зачинив двері і сів на своє місце, заводячи мотор.
—  Слухай, - почала я, але хлопець приклав палець до губ, даючи знак, щоб я помовчала. Натиснувши кнопку управління, він підняв заслін, який відділив нас від водія, не даючи йому почути нас.
— Говори.
— Слухай, я не знаю, що ти там собі надумав чи на фантазував, але давай на цьому зупинимося.
— Я нічого не фантазую, Мей. Я знаю, що ми будимо разом.
— О Сехуне, припини бавитися людьми, як маленька дитина. Почуття людей це не іграшки.
— Я не бавлюсь. Це те, що я відчуваю чого хочу.
Хлопець нахилився до мене приобнявши за плече і знову даруючи ніжний солодкий поцілунок, від якого внизу живота пурхали метелики, і я мимоволі відповіла на нього.