Телефон

- О! Дивіться, хтось телефон згубив, — Марк розглядав щойно знайдений на підлозі агентства старенький апарат.
— Подивимося, хто в нас такий розява, — Джексон забрав апарат із рук друга і провів пару разів пальцями по екрану в хаотичному порядку, — Хлопці, дивіться, це телефон сасен фанатки нашого Марка, тут купа фоток, починаючи з пелюшок і закінчуючи нещодавно зробленими , А пароль у телефоні – твій день народження, – з останньою фразою він звернувся до Туана.
— Блін, знову тато виставляв мої фото. Хоча… у нього не може бути цих знімків, — хлопець почав переглядати все, що було в телефоні, і здивувався, побачивши пару фотографій, на яких він знявся з дівчиною. При погляді на фото можна подумати, що вони дуже близькі.
— Скільки тут тобі? І що це за дівчина? - запитав Джейбі.
— Це я у восьмому класі. А це… Ірина. Ми навчалися Arcadia High School. Вона прийшла до нас у шостому класі, але після восьмого поїхала на батьківщину.
— Цікаво,  це вона телефон згубила, чи хтось фотки спер?

***

— Дівчино, ви хто?
— Мені з другом треба зустрітись. Він є учасником групи.
— Вони для всіх друзі, родичі… Ви не є співробітником компанії, тож покиньте приміщення. Хочете побачити його – приходьте на прослуховування наступного тижня. Стати стажером і тоді будете з ними друзями, знайомими, коханцями… — охоронець реготав, окинувши поглядом дівчину. — Такі, як ти, на їх смак.
Дівчина хотіла заперечити і сказати, що аджосі хам, але в цей момент перед нею зачинилися двері будівлі, залишаючи її наодинці з обуренням.

— Мій телефон?! Телефончі-і-ік — це був його подарунок, у якому зберігалися спогади про проведений разом час. Дівчина почала бити по скляній поверхні дверей, але вона залишилася нерухомою.
— Подзвонити, мені потрібно терміново зателефонувати!

— Алло? - з того боку почувся приємний голос хлопця.
— Я згубила свій телефон, чи ви його знайшли?
— Ну, якщо я по ньому відповідаю, то знайшов.
— Чи міг би ти повернути його?
—  Де і коли?
— Біля річки Ханган о шостій вечора.
— Добре.

— Це твоє? — хлопець у масці тримав у руках її мобільний.
— Так, дякую, — дівчина простяглася, щоб узяти свою річ, але хлопець забрав апарат і сховав собі до кишені.

— Віддай!
— А що мені за це буде?
— Чого ти хочеш?
— Ось, хто тебе вчив відповідати на запитання запитанням? У тебе є хлопець?
— Ні.
— Дівчиною моєю будеш?
— Ні не буду.
— А зараз? - хлопець зняв маску.
— Марк? — Ірина була розгублена. Вона шукала його, але він знайшов її швидше. Дівчина не знала, що робити: затискати його, як раніше, чи не чіпати руками, адже він таки айдол.
— Це я, Марк Туан. А ти змінилася, Ірино. До речі, що ти робила в агенції? Шпигувала за мною? Продаси фото папараці? Вирішила шантажувати?
— Це не смішно. Я не знала, що ти став такий відомий. Випадково натрапила на твого батька у соцмережах, він і розповів про те, де тебе можна знайти. Я думала, що ти залишився тим самим, але помилилася. Телефон можеш залишити собі, адже це твій подарунок. Копій фото у мене немає, тож не бійся, шантажувати не буду, — дівчина розвернулася і пішла, прискорюючи крок, він не повинен бачити її сльози. Декілька років тому вона не встигла сказати йому головне. Він став для неї чимось більшим, ніж другом. ВІдкривати свої почуття на папері, у смсках чи по телефону — все це не те. Вона хотіла бачити його очі, чути його відповідь, хай навіть негативну. Але більше нема того простого хлопця, з яким вона ходила на єдиноборства, а вечорами каталася на сноуборді.
Марк залишився збентежений. Нерідко вони стикалися з тим, що хтось із їхнього минулого намагався з ними «відродити колишню дружбу». Навіть якщо вони ледве знайомі. Нерідко намагалися шантажувати, репрезентуючи старі фото хлопців, погрожуючи розповісти історію з минулого. Зазвичай агентство заминало будь-якими способами такі ситуації, і Марк подумав, що Ірина одна з таких і вирішила досягти популярності за його рахунок. Те, що вона пішла, залишивши йому телефон, збило його з пантелику. Хотілося дізнатися, навіщо вона тоді шукала його.

***

— Хлопці, у вас завдання, — директор зібрав групу в кабінеті, — Ви будите наставниками нових стажистів. Це сім дівчат, вони скоро дебютують, поділіться з ними своїми секретами та навичками, після цих слів до кабінету увійшло сім дівчат.

 — Познайомтеся та приступайте до навчання.
Ірина перша вилетіла з кабінету директора. Вона знала, що вони перетинатимуться. Тільки не думала, що вона буде його хубе.
— Іро, зупинись! — вона вдавала, що не чує хлопця і продовжувала майже бігти коридором, але тільки ще не знала куди.
Хлопець наздогнав її та притиснув до стіни, тримаючи за плечі.
— Скажи, навіщо ти мене шукала? — Марк намагався дивитись у вічі подруги, але вона опустила голову, уникаючи його погляду.
— Це вже не важливо. Я отримала відповідь, навіть не запитуючи.
— Навіщо ти зберігала ці фото та телефон? Він ледве працює, то чому не викинула його?
— Він тепер у тебе можеш викинути, а фото знищити.
— Не хочу видаляти ці фото, у мене навіть таких не залишилося.
— І це ще один доказ, що я даремно тебе шукала… Хоча, тепер я маю те, чого я досягла сама. Сподіваюся, що ти не думаєш, що я спекулювала своїм знайомством із тобою, щоб потрапити сюди.
Дівчина відштовхнула хлопця і хотіла піти, але Марк смикнув її за руку на себе і вп'явся в губи, притримуючи її в обіймах і не даючи змоги відсторонитися.
— Я не зрозумів твоїх намірів та почуттів — це моя помилка. Я тоді боявся зізнатися тобі у своїх почуттях, думав, що втечеш. Хоча ти й так утекла від мене. Не писала, не дзвонила. Тепер я тебе нікуди не відпущу.
— Я сама не втечу більше, - дівчина обвила його шию руками, цілуючи у відповідь.