Перший крок

Важко зробити перший крок і зізнатися у своєму коханні людині, коли ви найкращі друзі вже багато років. А ще важче, коли ти не можеш вирішит з ким зустрічатися. Адже один із друзів приділяє тобі знаки уваги. Якби ти була навіть дуже тупою, все одно змогла б зрозуміти його натяки та старання. А ось ти по відношенню до другого, проявляєш такі ж знаки уваги, але таке почуття, що твій друг, не бачить це впритул. Не бачить чи не хоче помічати.
— Теян оппааа, — крикнула ти, побачивши широку спину хлопця, що виходить із будівлі, де ви знімаєте зал для репетицій.

— Оппааа, - кричиш ти радісно переходячи з швидкого кроку на біг і посміхаєшся до вух коли бачиш що він почув тебе, і повернувся на твій голос, але тут ти підвертаєш ногу і розтягуєшся на асфальті здираючи до крові шкіру на долонях і колінах.
— Даяно, ти впорядку? — хлопець підбігає, і дивиться на тебе з хвилюванням в очах.
— Все гаразд, — кажеш ти, хоч рани страшенно болять, сльози навертаються на очі, але ти посміхаєшся на всі тридцять два зуби.
— Чи може тобі допомогти дістатися до зали? — хлопець також стурбовано дивиться на твої ноги, по яких із здертих колін сочиться кров.
— Не треба ж ти кудись ішов, я сама дістануся, як-небудь, — ти робиш крок, твої ноги підкошуються від болю, Теян вчасно встигає тебе підтримати, і майстерно підхоплює на руки, прямуючи назад до будівлі. Ти притискаєшся до його тіла, тримаючись за шию хлопця, відчуваєш напруження м'язів та биття його серця. Вдихаєш його запах парфумів, але все це закінчується як тільки ви входите до приміщення.

— Хьон, ти ж поспішав у справах, давай я подбаю про Даяну, - Десон забрав тебе в друга і посадив на лаву, метаючись, шукав аптечку, потім дбайливо почав обробляти твої рани, дмухав на них коли ти морщила носик і стримано шипіла. Ти бачила що Теян довго стояв і спостерігав за вами, але побачивши як Десон дме акуратно на твої коліна, розвернувся і вийшов із приміщення.
— Даяна, як так сталося, — Дє не розумів, що завжди уважна і акуратна, ти змогла просто так розпластатися на асфальті, не втримавши рівноваги.
— Просто спіткнулася, поспішала до вас, — ти не була впевнена, що твоя відповідь задовольнить цікавість хлопця, але, зробивши милий вираз облича, відвернула його увагу від своєї ноги.
Незабаром прийшли й решта хлопців, тільки Теян так і не повернувся до загальної репетиції.

— Наше жабка стрибала, скакала доки ніжку не зламала? — Сенрі намагався гуморити, за що був обдарований докірливими поглядами своїх хьонів. Старші любили мене як свою сестричку і ніколи нікому не давали ображати. Вони поважали моє прагнення, мою мрію та мою працьовитість. Вони не раз спостерігали за мною, натикаючись на мене ночами у залі для репетицій. Дивилися і спостерігали як я годинами терзаю своє тіло, щоб досягти чіткості, гнучкості і почуттів в одному русі. І тільки Сирник вважав що, я займаюся цим, щоб знайти собі кльового хлопця. Закохуватися не входило в мої плани, тим більше в друзів, але коли Теян запропонував свою допомогу в тренуваннях, допомагаючи освоювати мені складні па, і рухи в танці з партнером, я зрозуміла, що закохалася по вуха. Але як зізнатися людині в почуттях, коли вона сприймає тебе не більше ніж молодшу сестру.

— Заткнися! — Дракон запустив пляшку з водою в дрібного, а я показала язик гордо задерши голову, показуючи мою перевагу над ним. Адже що б я не зробила вони ніколи не лаяли мене, хоча від цього іноді було не по собі.

— Де Теян бродить? — GD лежав на підлозі із заплющеними очима, але всі й так зрозуміли, у кого він це питав.
— Він пішов на кастинг. CL знімає кліп потрібне підтанцьовка. — відповів ТОР, також не підводячи погляду, читаючи чергову книжку.
— Вони мило виглядають удвох, - сказав Сенрі і всі в залі подивилися на хлопця, навіть лідер піднявся на лікті дивлячись на макні. — Що, не так зараз? Я сказав що думаю, та й бачив їх днями у кафешці, воркували як голубки. — Дракон повернувся в колишню позу лежання на підлозі, ТОР, помахав головою не схвалюючи балаканину хлопця. Десон дивився на мене, і бачив як блідне моє обличчя. Вставши на ноги, злегка накульгуючи я попрямувала до дверей.
— Даяна, ти куди? — Десон стояв поруч і намагався взяти мене на руки або допомогти підтримуючи мене рукою за талію.
— Де, я не інвалід і мені потрібно в туалет. Туди ти мене точно проводжати не будеш, сподіваюся, - я намагалася говорити як можна спокійно і впевнено, хоча сльози давно просилися на волю, забравши руки хлопця зі свого попереку, — Я справлюся чесно, - Десон кивнув, засовуючи свої руки в кишені, не знаючи, куди їх ще можна діти.
Дійшовши до туалету, я замкнула двері і вмостилася на кахлі поруч, стираючи сльози які вирвалися назовні.
Значить, у нього є дівчина? Йому хтось подобається?
Просидівши в такому стані хвилин десять, я вирішила привести себе до ладу, побути з хлопцями, а завтра змінити своє життя.
Вмившись, і витерши обличчя паперовим рушником, уважно подивилася на себе в дзеркало. Тут і сліпий зрозуміє, що плакала. Зробивши три глибоких зітхання і натягнувши чергову посмішку на обличчя, я повільно підійшла до зали.

— Сенрі, скажи ти придурок чи прикидаєшся? Навіщо при ній було говорити, що бачив Теяна з дівчиною, — Десон стояв навпроти макне.
— А що я таке сказав? Чого ви на мене всі накинулись?
— Тобі не спадала світла думка, що він може подобатися Даяні, і твої слова їй завдадуть болю? — обізвався ТОР.
— Їй....... а їй не здається, що вона своїм ігнором мучить Де? Адже вона йому також подобається!
— Ось у цьому вся і проблема — не витримав лідер, щоб  внести ясність, — Десон любить Даяну, а Даяна любить Теяна…
— І що?
— А те, що Теян, теж любить Даяну, але він не хоче ображати Де, поступаючись йому правом бути її хлопцем.
— Яке ж це кохання, якщо дружба в нього на першому місці, — випалила нарешті я видаючи свою присутність при розмові, розвернулась, щоб утекти, але натикаюся на Те, який стоїть за моєю спиною. Він чув усю розмову, і мої слова і винно дивиться на мене. Оббігши хлопця, який стояв розгублений, я вибігла з приміщення. Я чула своє ім'я за спиною, але не хотіла зупинятися і слухати виправдання чи пояснення. Зупинивши таксі я плюхнулася на заднє сидіння просячи водія рушати якнайшвидше.
Додому мені не хотілося повертатися, тому поколесивши по місту оповитому сутінками я попросила водія зупинити, у кварталі від мого будинку. Додому також не хотілося, а грошей на таксі більше не було, тому я вирішила пройтися пішки. Занурена у свої думки я не відразу помітила силует хлопця який стояв біля мого під'їзду, спершись, п'ятою точкою об блискучу навіть у світлі місяця ямаху.
— Даяна! — звучить схвильований дзвінкий голос для такого пізнього часу доби. Хлопець підходить ближче, але я обходжу його, роблячи спробу пройти до під'їзду, але відразу опиняюся в кільці міцних рук, притиснута до накаченого тіла. У хлопця, як завжди, куртка на розпашку, а під нею біла майка, що обтягує рельєфний торс хлопця, від чого в мене захоплює дух.
— Даяно, — уже тихіше вимовляє він, обпалюючи шкіру гарячим диханням, — Не хочу виправдовувати своє боягузтво. Просто послухай. Я вирішив що не підходжу тобі, 5 років занадто велика різниця, а тут Десон став проявляти до тебе почуття, і я як останній боягуз вирішив поступитися.