Мій самий красивий айдол

Невже люди, які пишуть:
"Він не гарний…";
"Урод";
«Та він на коня схожий!» — не розуміють, що вони словами можуть убити людину, ввести її в депресію, змусити кинути те, чим вона живе, дихає…

***

— Хено, принеси мені мою сумку з гримом - здається, я залишила її в гримерці BTS.
— Так, онні, зараз принесу.

Я лише вчуся на візажиста. Мені пощастило, що подруга моєї сестри працює із зірками і погодилася мене навчати, взявши в ролі помічника; так як часто роботи багато, суцільні завали.

Коли, постукала в гримерку з написом «BTS», відповіді не було, тихенько прочинивши двері, я оглянула приміщення, і, побачивши на гримерному столику потрібну мені сумку, впевненіше відчинила двері і ввійшла всередину. Взявши її, я попрямувала до виходу, але почула хлюпання носом, наче хтось плакав. Озирнувшись уважніше, я побачила Хоупа, що сидить між стіною та диваном. Підібгавши ноги і поклавши голову на коліна, він тремтів від схлипів.
— Вибач, щось трапилося? — у відповідь він навіть не підняв голову, але припинив схлипувати.
Поруч із ним на підлозі лежав планшет. Підійшовши ближче, на екрані я побачила сторінку якогось сайту, де нетизени та анти-фанати писали відгуки про хлопців. Найбільше критики та образ було зазначено у бік Хоупа.
— Вони не мають рації, - я не знала, з чого почати, і сказала те, про що думала: — Ти милий. Коли посміхаєшся, у тебе на щоках з'являються чудові ямочки. Ти добре танцюєш. Не варто звертати уваги на слова тих, хто й половини не вміє того, що вмієш ти, навчаючись цього і докладаючи всіх зусиль. Вони нічого не досягли в цьому житті і просто задихаються від заздрості та злості. Хоуп повільно підняв голову і глянув на мене.

— Ти що, фанатка? - він поспіхом витер сльози, розмазуючи ще більше і без того розтеклий сценічний макіяж.
— Ні. Я помічник візажиста, допомога якого тобі зараз потрібна, адже у вас за кілька хвилин виступ. Вийшовши в такому вигляді на сцену, тільки даси привід ось таким людям для балаканини, — потягнувши хлопця за руку, я допомогла йому встати з підлоги і відразу посадила в крісло навпроти дзеркала. — Я, звичайно, тільки вчуся, але зроблю так, як вчила онні.
Відкривши сумку, за якою сюди і прийшла, я знайшла все необхідне: рідину для зняття макіяжу, підводку, тональник, основу.

— Не ображайся на них і не приймай їхні слова близько до серця. Хоч я й прожила небагато, але зрозуміла одну річ: хоч би як ти старався — усім не догодиш. Так можна сказати і про красу. Ось я, наприклад, для когось симпатична, для когось ненаписана красуня, а для когось страшна як відьма. Усім не сподобаєшся, тому просто залишайся собою.
Декілька хвилин «чаклунства» і все виглядало так, як і було зроблено руками справжнього візажиста.
— Ти точно вчишся? — Хоуп крутив головою з боку в бік, намагаючись розглянути мою роботу. У відповідь я схвально похитала головою і посміхнулася. Хлопець хотів ще щось запитати, але в кімнату влетів РепМон і, хапаючи за руку Хоупа, потягнув його на вихід до сцени, нагадуючи, що їм час виходити, а він з дівчатами заграє.
Згадавши, що на мене чекає онні з сумкою, я кинулася з усіх ніг у протилежний бік від сцени. Мені так хотілося подивитися на його виступ і привітати першій з добре виконаною роботою.

***

— Хено, я захворіла, а тут, як на зло, потрібен терміново гример у БігХіт — вони там кліп знімають на виїзді. Виручиш мене?
— Добре, онні, я тебе не підведу, - цікаво, це BTS чи інші артисти?
З того дня я не могла забути його сумні очі та зіпсований грим. Щодня, заходячи на різні сайти, я залишала хороші відгуки про хлопців, але найбільше про Хоупа. Намагалася поставити на місце тих, хто писав гидоти, нерідко вислуховуючи їх уже на свою адресу.

***
Гурт був уже на виїзді. Тож добиратися мені довелося своїм ходом. Заїхавши до онні та уточнивши тематику кліпу та завдання, я взяла все, що необхідно. Добиралася близько години до місця зйомок і розуміла, що я запізнююся.

— Де цей візажист? — по знімальному майданчику ходив режисер, відповідальний за цей кліп. А як відомо, всі творчі особистості дуже легко заводяться, якщо щось іде не за їхнім планом.
— Вибачте мені, — я підбігла йому назустріч і вклонилася на знак вибачення.
— Мало того, що запізнилася, то ще й молода. Жовторотику, ти хоч пудру від основи відрізниш? — якби це стосувалося особисто моєї роботи, і я ризикувала б тільки своїм робочим місцем, то жодної хвилини не терпіла б образи цього пихатого індика.
— Пробачте мене. Я все зроблю у найкращому вигляді.
— Якщо не вкластися в сорок хвилин, то прощайся з роботою.
— Вона все встигне, — з вагончика вийшов Хоуп із хлопцями.
Розмовляти було ніколи і дякувати за підтримку теж, тому я мовчки взялася до роботи. Мон, Шуга, Чонгук… Останнім на стілець присів Хоуп, підставляючи мені обличчя для роботи.
— Спасибі, — ледь чутно промовила я, ловлячи на собі невдоволений погляд режисера, який, здається, засмутився тим, що я встигаю в зазначені терміни.
— Це тобі дякую за підтримку.
— А, тоді.
— І не лише за той випадок, а й за це, — хлопець показав на телефоні сайт із моїми відгуками, які я залишила, доки їхала в автобусі.
— Але як ти дізнався, що то я?
— Тебе видала твоя фраза: «Хоч би як ти старався — усім не догодиш». І до речі, як тебе звуть?
— Хена, - заїкаючись і соромлячись, сказала я.
— Хена… я запам'ятав, — Хоуп простяг мені папірець і побіг до хлопців, які вже стали на свої позиції. Розгорнувши записку, я побачила номер телефону та нотатку знизу.

«Зателефонуй, я чекатиму, інакше мені буде сумно».