Викрадення

— Знову це ведіння одне й теж уже третьої ночі.  Бачу нічний ліс, темряву, і лише світло смолоскипів прорізаючи тьму освітлює невелику стару хатину. Смолоскипи несуть у руках люди, одягнені в чорні довгі балахони, обличчя кожного з них приховує глибокий капюшон і я не можу їх розгледіти. Відчуваю, ні я знаю, що це погані люди, і також знаю, що в хатині знаходиться кілька молодих хлопців-школярів, які загинуть від рук цих лиходіїв.
На даний момент вони живі. Чому я впевнена у цьому? Мені про це говорить один із зниклих хлопців, його звуть Чімін, він брат Хосока, мого друга дитинства. Ще рік тому ми виявили здатність спілкуватися подумки, але ні кому про це не говорили. Не хотілося, щоб нас вважали ненормальними, але зараз це знадобилося не для дитячих розваг.
Зібравши речі, я поїхала на місце зникнення хлопців. Ніхто не думав, що безневинна шкільна поїздка, здійснить такий обіг подій.

— Міна? Як ти тут виявилася? — Хосок був стривожений продажем брата і здивований моєю появою.
— Вони живі. Не хвилюйся ми знайдемо їх. — хлопець здивовано дивився на мене.
— Міна ти знаєш, куди поділися хлопці? Але звідки? — в очах розгубленість та іскри підозри. — Ми не заявляли про зникнення. Вони щось говорили тобі, чи планували втекти? І ти мовчала, не зупинила їх.
— Ні, ти не вірно все зрозумів. Мені приходять думки, як тобі пояснити... Я і твій брат не звичайні люди, ми можемо спілкуватися подумки передаючи одне одному те, що ми бачимо навколо. Вони зникли три ночі тому, рівно три ночі поспіль мені навіюються думки про них. Я бачу біля них людей у ​​чорних балахонах, вони приходять лише вночі, висвітлюючи собі шлях смолоскипами. Вони мають дивні старовинні книги, вони їх читають закликаючи когось. Хосок погано справа, здається, я зрозуміла хто вони?
— Ну, не тягни Міна!
— Це секта. Правильно, — я почала рахувати  в умі, загинаючи пальці, — Хосок сьогодні повний місяць, вони хочуть викликати демона і для цього їм потрібні людські жертви....., — вже не так голосно і чітко говорила я усвідомивши всю небезпеку того, що відбувається.
— Скажи, де вони?
— Я не знаю місцевості. Вони вели їх до місця з мішками на голові. Єдине, що вони зуміли розглянути через щілини в хатині, так це те, що вона розташована десь у горах.
Довелося витратити чимало часу щоб знайти місцевого, який знав де можливо ця гора. Він не відразу погодився нас провести до неї, розповідаючи стародавні легенди та чутки, які лунали навколо цього місця.

— Ось це місце, — старий прошепотів молитву собі під носа ледве чутно, відганяючи як він вважав демонів і злих духів, які могли б розгніватися на нього за те, що привів сюди чужих людей. осінній лист на вітрі. Подякувавши старому і заплативши йому обіцяну суму, ми попрямували вгору схилом. Серед дерев ледве видно стежку, якою ми піднімалися все вище. Час нещадно біг уперед, ми боялися не встигнути до хлопців вчасно. Найбільше переживав Хосок.
Ось уже виднівся дах хатини, підійшовши ближче ми побачили, вздовж стежки, що веде до галявини навпроти будинку, встановлені смолоскипи для освітлення дороги в темряві, хоча ще було досить світло, вони горіли яскраво жовтим світлом. Сектанти явно готувалися за ранні до ритуалу та вже були тут.Прокравшись до задньої стіни будинку, тихенько постукали дерев'яною обшивкою.
— Хто тут? — спитали приглушено з того боку.
— Чонгук? — також тихо спитав Хоуп.
— Тихіше ви, — шикнула я на хлопців, і подумки звернулася до Чиміна.

— Чім ти там? — невелика пауза змусила напружити нерви, але невдовзі надійшла відповідь і я полегшено зітхнула.
— Так, живий.
— Скільки вас?
— Троє: Чонгук, я та Джеремі.
— Яка у вас підлога в хатині? — у мене народилася думка, але треба було знати, що це спрацює на вірняка.
— Нуна, яка підлога? Ми тут спимо на сирій землі усипаної жменею соломи.
— Чім скажи, а вам не спадало на думку зробити підкоп і втекти?
— Знущаєшся? Звичайно приходило, та ось руки міцно зв'язані.

— Хоуп треба копати тут. Вони не зможуть допомогти нам з того боку. Або другий варіант зав'язати бійку, але тільки я не впевнена в наших силах, — ми пішли нікого не попередивши з пошукової служби, навіть не обмовилися де нас шукати.
Хлопець знайшов якусь залізку і взявся нею рити землю. Лісовий ґрунт був м'яким і податливим, незабаром був отвір потрібного розміру. Хоуп залишився на шухері, а я обережно пролізла всередину. У Джеремі та Гука округлилися очі від несподіванки побачити мене, лише Чім радісно вітав подумки, зберігаючи тишу.
Розв'язавши хлопців, ми почали вибиратися з полону, як за дверима почувся тупіт ніг. Всі прискорилися як тільки, могли, Чім був останій. Як тільки він виліз, ми почули крики і кинулися з усіх ніг униз по схилу. Досягши підніжжя гори, ми були раді почути виття сирени поліції.

***

— Міно, а про що ви розмовляли з Чіміном, коли дізналися про свої здібності? - Хоуп з цікавістю дивився на дівчину.
— Багато про що, — дівчину хихикнула, прикриваючись долонею.
— Не хочеш говорити ти, влаштую допит братику, - Хоуп почав підніматися з-за столу.
— Стій, стій.., - Міна зупинила хлопця, вхопивши за руку.

— А тобі ніколи не здавалося дивним, що я з'являлася там, де був ти?