Марк

- Чаолі, припини негайно. — вчителька увійшла до класу і, побачивши, що відбувається, крикнула на мене. Я відвела погляд від своєї жертви, перемикаючись на книгу, що лежить передімною. Запитайте, що я такого зробила? Нічого. Просто дивилася на дівчину, яка мене обізвала при всьому класі відьмою, а головне перед новим учнем Марком. Зазвичай я нікого не чіпаю, нікому не бажаю зла, поки  мене не скривдять або не дістануть, тоді вже не можу себе контролювати. Хоча жахливого нічого не роблю. Просто мій кривдник зависає в повітрі поки я на нього дивлюся, а сьогодні я навіть перевернула гадину вгору ногами і її спідне стало доступне огляду всього класу. Вона так смішно бовтала в повітрі ногами, дико верещала і намагалася прикрити спідницею сором, що відкрився.
Чому мене ще не вигнали зі школи? Та тому, що тут у кожного свої відхилення від норми. Хтось читає думки, хтось бачить крізь стіни, хтось сам левітує у повітрі, а я ось можу піднімати та рухати предмети, тварин та людей. Щоправда, нам суворо заборонено показувати і використовувати свої здібності до досягнення повноліття. Дехто навіть приховує свою сутність, як Марк. Про нього знали все: що він любить їсти, скільки прокидається, що любить читати чи дивитися з фільмів, але який у нього дар, чи прокляття ніхто не знав.
Моя сьогоднішня витівка, просто так мені з рук не зійде, я це чудово розуміла, тому мій настрій погіршився передчуваючи покарання. Як відплата могло бути будь що. Від банального чергування як у звичайних школах, до одиночної камери з понад міцного металу куди закривали на добу або більше в залежності від того, що ти створив, і яким тяжким гріхом це вважають директор і вчителі школи.
Після уроків за мною прийшла класний керівник і засуджуюче похитавши головою пішла у бік кабінету директора. Мені не треба було щось пояснювати, я мовчки пішла за нею. Вислухавши нотації, закиди і отримавши останнє попередження, вийшла в коридор чекати на вердикт.
— Чаолі, ти маєш вибачитися перед своєю однокласницею, — суворо промовила вчитель, — І ще. Твоя успішність кульгає. Щоб уникнути виключення та великого покарання, з цього дня ти займаєшся з Марком після уроків. Він добре вчитися, і дав згоди позайматися з тобою в не уроків.
Це так дивно. Попросити прощення і все?.....Та мене мінімум посадили б під домашній арешт або змусили однієї драїти туалети тиждень. А те, що вони раптом згадали про мої оцінки... Зазвичай це останнє, що може хвилювати в цій школі.

— Чаолі, заняття проходитимуть у мене вдома, — я здригнулася від несподіванки. За моєю спиною стояв Марк. — Нам дозволили виходити за межі школи.
З чого це раптом, хотілося мені запитати, але в моїй голові, замість цієї фрази прозвучало те, що сказав Марк, я слухняно пішла за хлопцем. Біля воріт школи нас чекало авто. Він не єдина багата дитина з відхиленнями, тому наявність власного авто та водія мене зовсім не здивували. Приїхавши до його будинку, ми піднялися до бібліотеки. Марк щось пояснював, ходячи по бібліотеці, а я нудно дивилася на цифри, формули, сама мріючи щоб хлопець припинив вдавати з себе професора і хоч трохи звернув на мене увагу як на дівчину. Поцілунок. Я так хочу торкнутися його ніжних губ, закопатись долонькою в його шикарну копицю волосся, відчути його запах.
Раптом Марк підійшов до мене, сіпнувши за руку змусив підвестися зі стільця. Він довго дивився на мене, а в моїй голові миготіли думки про те, чому він зволікає, чому не схопить мене в міцні обійми і...
— То ти хочеш, поцілунку чи більшого? — я розкрила широко свої очі , як він знає що діється в моїй голові.
— Ти читаєш думки? Це твій дар?
— Я можу не тільки читати думки людей, а й змушувати думати і робити те, що мені хочеться.
— Значить, рішення про моє покарання твоїх рук справа?
— Можна і так сказати.
— І мої думки теж читав та керував ними?
— Ні. Тебе я тільки сьогодні змусив піти зі мною. Але думки читав раніше, і зараз ... - мені стало так ніяково, згадавши що діялося в моїй голові кілька хвилин тому.

— Напевно, я краще піду, — я хотіла розвернутися і піти, але міцні руки захопили мене в обійми. Розгорнувши обличчям до себе, Марк вп'явся в мої губи...