Джексон

— Джексон, припини, що це за дитинство. — хлопець стояв навпроти дівчини і не розумів, чому його Джанія сердитися. Їй завжди подобалися його жарти, сміх. Вона й сама була не проти пожартувати з нього або розіграти, але ось уже тиждень вона задумлива і дратується з любого приводу.
— Джанія, щось сталося? — хлопець вирішив запитати, коли дівчина сама не говорить про це.
— Сталося… Що? Нічого не сталося. - вона намагалася не дивитися на Джексона.
— Як нічого. Ти постійно роздратована. Що не зроби тобі не подобатися. — вже Джексон не зміг приховати свого невдоволення.
— Я думаю, якщо ми дратуємо один одного, то варто розлучитися. — не давши можливості хлопцеві відповісти, Джанія вискочила з репетиційної.
Джексон образився, не розуміючи з чого б раптом вона так почала поводитися. У ньому заграла чоловіча гордість, він не кинувся наздоганяти її.

Через кілька днів, розуміючи, що дівчина не подзвонить першою, Джексон набрав її номер, але був приголомшений, коли на дзвінок відповіла якась жінка і сказала що вона недавно купила цей номер телефону. На квартирі, де жила його кохана, де вони годинами проводили час ніжно в ліжку і насолоджуючись один одним, жила вже парочка студентів, які не чули ні про яку попередню квартиронаймачку, косячись на хлопця в масці.
Дні змінювалися тижнями, місяцями, але результатів пошуку не було. Вона зникла, зникла.

Раніше…

— Чуєш ти підстилка. Якщо не зникнеш з життя нашого оппи, то ми самі про тебе подбаємо, і допоможемо тобі. — ось такі дзвінки, листи з погрозами надходили Джані щодня, вже протягом тижня. Все почалося з того, що вона випадково забула свій телефон у кафе, а коли прийшла питати про нього, його повернули, але дівчина офіціантка дивно дивилася на неї. Безпечно було з її боку не поставити пароль на новий телефон і ось результат. Звичайно в телефоні були їхні спільні фото, листування і навіть невелике відео, як вони дуріють бігаючи один за одним кидаючись подушками.
Їй було б начхати на погрози, але після планової перевірки у лікаря вона не знала що робити, чи варто розповісти Джексону про все.
Посварившись з хлопцем, вона подумала, що справді буде найкращим варіантом — просто зникнути з його життя.

— Джанія? Джанія! - він випадково побачив її в парку через рік. Попереду вона обережно вела дитячу коляску, йдучи не поспішаючи прогулянкових кроком алеєю.
Вона не чула його, вчасно схаменувшись що він не простий хлопець, і привертати зайву увагу не потрібно, тихо пішов за дівчиною. Вона жила недалеко від парку у невеликому будиночку. Почекавши поки вона відчинить хвіртку, Джексон підбіг і мовчки допоміг занести візок у двір, втягуючи слідом застиглу дівчину і спішно закриваючи хвіртку.
— Джанія. Як довго я тебе шукав. — Джексон обійняв дівчину, накриваючи її губи жарким поцілунком. — Де ти була? Чому зникла? — він не зводив з неї погляду, обхопивши схудле обличчя долонями. Він тепер нікуди не відпустить свою Джанію. Його думки перервалися від тихого дитячого плачу.
— Тихіше тихіше. Мій маленький. — дівчина дістала з коляски пухкого малюка, місяці три-чотири від народження. У Джексона округлилися очі, адже побачивши Джанію він забув про коляску, вірніше не надав значення цьому, але тепер до нього почало повільно доходити. Її поганий настрій і чому вона пішла.

— Ти втекла тоді від мене, щоб захистити малюка?
— І його… і тебе.
— Керівництво компанії постаралося? - це перше що спало на думку, - Звичайно. Тільки директор уміє змусити людину зникнути. Вони тобі пропонували гроші? Швидше дізнавшись про нашу дитину, хотіли тебе змусити зробити аборт.
— Джексон, не гарячкуй. Директор тут не до чого. Хтось із фанаток дізнався про наші стосунки і вони погрожували. Примушували тебе кинути. Ти знаєш, я їх не боюся... Але коли дізналася, що у нас буде малюк. Вирішила що втеча від тебе це краще що я можу зробити. Я втекла від тебе, але не від своїх почуттів ... - на очах заблищали сльозинки які Джексон поспішив акуратно стерти, ніжно обіймаючи свою Джанію і малюка.