Йондже

Весна. Все навколо прокидається: природа, звірятка, і навіть деякі особи люди-гомосапіанс. Виповзають зі своїх барлог, мруживши очі при сонячному світлі.
Ось і Йондже, провівши всю зиму під замком у своїй квартирі, працюючи над своєю програмою захисту комп'ютерів, вийшов ковтнути свіжого повітря і подивитися що робиться в цьому світі. Згадавши про те, що він вже більше трьох місяців харчувався фастфудом, замовленим додому через той самий інтернет, вирішив зайти в найближче кафе або домашню закусочну і посьорбати гаряченького.
Віддавши перевагу сімейній закусочній, хлопець впевнено вмостився за одним із столиків, розглядаючи просте меню.
— Що будете замовляти? — до столу підійшла молода дівчина, швидше за все, дочка господаря закладу.
— Мені щось гаряче, рис і більше закусок. - записавши не хитре замовлення дівчина вирушила до барної стійки передати замовлення на кухню.
Довго чекати не довелося, і незабаром Йондже насолоджувався домашньою куховарством. Йому було так затишно в цьому домашньому закладі, що навіть після того, як він спустошив усі тарілки, замовив собі ще чашку кави і почав гортати новини. Він так давно не цікавився тим, що твориться в цьому світі, ставши добровільним самітником на якийсь період свого життя.
Хлопець не помітив як, настав вечір. За вікнами трохи потемніло. За весь час, що він провів, він зрідка спостерігав за дівчиною. Все ж таки поглядаючи у свій телефон вдаючи, що він щось у ньому читає.
Трель дверного дзвіночка оголосила про прихід нових відвідувачів.Йондже помітив як губи дівчини напружилися стискаючись у тонку смужку, її батько поспішив швидко покинути своє робоче місце вибігаючи на перед, зустрічаючи гостей, прикриваючи собою дочку.
— Доброго дня. Ви хочете поїсти? — чоловік трохи вклонився, висловлюючи молодим гостям повагу.
— Чуєш старий не прикидайся. Ми ж тебе вже попереджали, що за торгівлю в цьому районі треба платити.
— Але ми нещодавно тільки відкрилися, наші заробітки не настільки великі, щоб ми могли вам щось платити.
— Нема чим платити кажеш? — гості окинули поглядом приміщення, гостей які, бачачи майбутні розбірки, поспішали залишити заклад, не доївши своєї їжі. — Нема чим платити… У тебе є дочка. Ось ця прекрасна квітка. Думаю вона зможе відпрацювати те, що ти заборгував. Навіть наперед відпрацювати оплату, — хлопець зробив крок уперед відштовхнувши переляканого чоловіка, який не зовсім розумів, що йому пропонують, — Ідемо з нами крихта, — хлопець хапає дівчину за руку, за що отримує дзвінку ляпас і застигає від такого нахабства і відсічі якого він явно не чекав.
— Я не крихта. І з вами нікуди не піду. Ви паразити. Присмоктуєтесь до чужої праці, нічого не робите, лише живете за рахунок інших. Якщо не підете, я викликаю поліцію.

— Ащщ... Я ж хотів мирно розійтися дядечко, та ось ваша дочка і в прям дурна. Але ми зможемо її перевиховати, збити пиху. Хочеш ти цього чи ні, але ти йдеш із нами.
Хлопець повторно схопив дівчину за руку сталевою хваткою і попрямував до виходу, його посіпаки утримували чоловіка, який намагався вирвати свою дочку з лап бандита, але в нього це виходило не дуже.
— Стій. — голосно промовив Йондже, піднімаючись з-за свого столу, ховаючи мобільний у кишеню. — Не поспішайте. Ми можемо вирішити питання інакше. Якщо впораєтеся зі мною, заберете дівчинку, якщо ні, то провалите звідси і більше ніколи не докучатимете цій родині.
—  А ти хто такий?
— Це вам не потрібно знати. Скажімо просто хлопець якому не подобається ваша поведінка. І якому ви зіпсували апетит. — ті хто утримував чоловіка, побачивши кивок свого ватажка натовпом пішли на Йонджі. Те, що він програміст не означає, що він хлюпик і не може постояти за себе, або за тих, хто потрапив у біду. Декілька ударів, блоків, випадів і погані хлопці валялися на підлозі корчачись від болю, а хтось і взагалі прибував у повній відключці. Вийшовши вперед, Йондже поманив долонею до себе ватажка, який ще тримав дівчину. Вона вже не тріпотіла, не намагалася вирватися, а заворожено дивилася на рятівника своєї сім'ї.
— Та хто ти такий взагалі і ким себе тут уявив, - ватажок пирхнув, штовхнув дівчину до батька не даючи їй можливості втекти на вулицю і покликати на допомогу, рушив у бік Йондже.
Він заслужив своє звання ватажка в цій зграї, Йондже довелося застосувати не тільки свою силу, але й хитрість щоб знешкодити супротивника.

— Ну що? Самі підете чи все-таки викликати поліцію і вона вас відвезе від сюди. — рятівник усміхався, задоволений своєю перемогою.
— Ми підемо, але ти ще пошкодуєш, що вплутався в це. — сплюнувши кров із розбитої губи ватажок пошкандибал до виходу. Його зграя наслідуючи приклад ватажка, попрямувала за ним голосно обсипаючи Йондже матюкливими словами і сиплячи прокляття в його бік.
— З вами все добре, — дівчина підбігла до свого рятівника, оглядаючи його обличчя. Брова і губа хлопця була розбита, кров тонкими струмками зтікала по білій шкірі до шиї, забруднюючи одяг, — Вам терміново треба до лікарні. Ми сплатимо ваш рахунок, — в очах незнайомки була тривога, але коли вона побачила пильний погляд хлопця і легку посмішку зніяковіла і почервоніла, як червоний мак.
— Зі мною все добре.
— Де нормально. Ви не бачили свого обличчя. Давайте я хоч оброблю рани. — дівчина метнулася на кухню і вже за хвилину садовила Йондже на стільчик. Дбайливо, ледве торкаючись вона обробляла рани хлопця який смирно сидів на стільці. Лише його кісточки на кулаках біліли від напруження і болю, який він відчував, але не хотів показувати при ній,

— Як тебе звуть. Ти не подумай, що я… просто я повинна знати ім'я мого рятівника. — дівчина вже ховала медикаменти обратно в коробку.
— Йондже. А тебе як?

— Ліза. Ми нещодавно приїхали до цього міста у цей район, і тут таке. Спасибі тобі.
— Та нема за що це вам дякую. Тут так комфортно і їжа хороша. Сподіваюся ви не будете проти, щоб я приходив до вас частіше.
— Звичайно ні, — дівчина знову почервоніла, як мак, а її батько намагався відплатити грошима.
Йондже не прийняв їх сказавши що вони скривдять його цім.
Щодня, вірніше, вечір Йондже став заглядати в кафе повечеряти, хоча це була тільки відмазка. Він туди ходив заради Ліз. Йому дуже сподобалася дівчина, але він все ні як не міг зізнатися їй у почуттях. Вважаючи це поки що не доречним.