Вираз почутів

Страшно прокидатися, коли не знаєш, який новий сюрприз викине твоє тіло. Лікарі не можуть знайти причину, зводять до того, що цьому виною моє падіння з другого поверху, яке відбулося три роки тому. Але що саме є сигналом для збою ніхто не знає. У чому полягає моя хвороба? Складно пояснити одним словом, але уявіть, що ви йдете і в якийсь момент падаете на коліна просто тому, що ваші ноги відмовилися пересуватися. Ви відчуваєте пальці на ногах, ворушите ними, відчуваєте біль здертих колін, а піднятися на ноги не можете, чи піднімаєтеся і йдете далі, але всі дивляться на тебе не розуміючи чому це ти розтянулась на рівному місці.

Може помутніти в очах. Тоді я бачу тільки обрис предметів, людей, і повірте якщо перебуваєш у місті, то страшно робити хоча б крок, але найбільше лякає, коли не можу тримати в руці навіть аркуш паперу. Легко піднімаю та згинаю руку в лікті, але пальці не слухають мене. У такі хвилини запитую, чому я залишилася жива. Найбільше хочеться дізнатися, хто спричинив моє падіння, адже я й не згадала, що сталося того дня.
І ось знову моє тіло зраджує мене. Не встигнувши увійти на територію школи, як в очах усе затягнулося серпанком, наче огорнулося в туман. Я бачу силуети, і тільки ними можу визначити хто йде — дівчина чи хлопець, бачу вдалині будівлю, але боюся зробити крок, щоб не впасти і не стати посміховиськом перед однокласниками.
— Міру, ти чого? Незабаром дзвінок продзвенить. - за голосом я впізнала свого однокласника Техьона.
— Іду, іду, зараз хвилинку. — я сподівалася, що зір повернеться, але іноді це затягується на кілька годин.

— Знов нічого не бачиш?
Він стоїть переді мною. Але я не могла роздивитись його обличчя, що воно виражає співчуття чи глузування? Та ви не дочули саме глузування. Перш ніж зі мною стався нещасний випадок, вони постійно жартували з мене. Вони це Техьон і його найкращий друг Мін Юнгі, або просто Шуга. Але після того як я вийшла з лікарні вони постійно ошиваються поруч, щоб допомогти. Вірніше це Техьон постійно пропонує допомогу, а Шуга голосно сопучи допомагає йому або просто ходить за нами бурчачи, що їм потрібно бігти, багато справ і так далі.

— Давай допоможемо. Шугу візьми в неї рюкзак, а ти Меру, тримайся за мене. — хлопець узяв мене за руку і обережно повів уперед. Якось ми дійшли до класу, хлопець допоміг мені сісти за парту та приготувати підручники. До кінця першого уроку, пелена спала та я спромоглася побачити сидячого на середньому ряду Teхьона котрий сидів разом з Шугою. Останній щось шепотів другові, але помітивши, що я дивлюся в їхній бік, припинив розмову і ліг на парту, Техьон озирнувся і мило посміхнувся мені. Що з ними? Дивні.

— Навіщо ти ходиш за нею, лізеш зі своєю допомогою?
— Ну, ми ж винні в тому, що з нею сталося!
— Ми не спеціально це зробили. Це випадковість, хто знав, що вона злякається і випаде з вікна. Чого ти добиваєшься зараз. Ти хочеш, щоб вона закохалася в тебе? Що ти з нею робитимеш? Розважишся і кинеш чи зізнаєшся їй сподіваючись, що вона простить? — я не змогла більше слухати і стояти на ногах, хоч вони й не відмовили як за звичай, але стояти на них було важко. Обпершись на стіну я глянула в стелю роблячи глибокий вдих. Ком у горлі не дав нормально дихати, я зайшлася кашлем. Прикривши рота долонею, щоб не видати себе, побігла на дах школи.
Що я зробила? За що вони так вчинили зі мною. Навіщо Техьон грає у шляхетність? Мало йому тих страждань, що я переживаю, вирішив ще й посміятися з мене. Шугу прав я здається починаю закохуватися у того хто зробив моє життя нестерпним. Кому я тепер така потрібна. І раніше особливої ​​популярності не користувалася у хлопців, а тепер і зовсім. Навіщо мені таке життя?
Крокнувши на парапет шкільного даху, я відчула подих прохолодного вітру, він почав тріпати моє волосся, колихати поділ шкільної спідниці. Ні мені не вистачає сил самої зробити крок уперед, чому мої ноги не допоможуть мені в цьому, чому не відмовлять саме зараз, чому не допоможуть господині впасти вниз і закінчити це нікчемне життя.
— Меру не треба. — я впізнала голоси Техьона, і Шуги, від того що вони бачать мене такою мені ще болючіше.

— Скажіть, що я вам зробила поганого, що ви знущалися на домною? Не невже я так вам гидка, що ви навіть не каєтеся про те, що спричинили моє падіння і скалічили моє життя?
— Це не правда…
— А в чому правда?
— Правда в тому, що ми обоє закохалися в тебе і намагалися привернути твою увагу задираючи тебе. У нас і в думках не було завдавати тобі шкоди, це справді вийшло випадково.
— Слабо в це віритись, особливо що Шуга в мене закоханий. Він зневажає мене. Знаю, що він зрадів, якби я зникла і не з'являлася більше.
— Він вважає себе дуже винним у тому, що трапилося, і боїться, що якщо він буде поруч, то зможе завдати тобі ще більшого болю. Тому він намагається сторонитись тебе. І бурчить, що я його змушую бути поряд з тобою. - Техьон захищав друга і мені стало легше на душі, але сльози продовжували бігти по щоках.
— Навіщо ти змушуєш його це робити?
— Тому що він знає, що мої почуття щиріші і глибші. Він знає що я люблю і любитиму все життя тільки одну людину — тебе. — Шуга підійшов швидким кроком, зняв мене з парапету і міцно обійняв. — Я не буду більше відступати і тікати, відтепер я буду поряд.