Вона, він і Юнг

Розділ 18. Протокол ночі

Київ, понеділок, 5 жовтня · до дванадцятого грудня 68 днів

Марина вирішила, що людину, яка не знає, що робить уночі, можна вчити лише одним способом: вести спостереження, як за лабораторною твариною.

Вона ніколи не любила цього порівняння. Тепер воно було корисним.

Неділю вона провела так, як проводять дні після аварії: механічно. Помила підлогу, хоча вона була чиста. Випрала пальто, яке стояло в передпокої мокрою кучугурою й пахло горищем. Двічі відчищала пальці розчинником, і розчинник брав чорне лише наполовину: під нігтями лишився сірий обідок, наче вона копала землю. Вона розклала на столі мандалу, взяту в ящику, розгладила краї, довго дивилась на білий сектор, а потім сховала в теку з написом «Бухгалтерія». Не знала, чому цей напис. Просто теки з бухгалтерією ніхто не відкриває.

О двадцять другій тридцять вона сіла за письмовий стіл і записала у блокнот.

Протокол ночі, 4–5 жовтня.

Мета. З'ясувати, що відбувається зі мною між 02:00 і 04:00. Метод. Відеозапис кімнати без звуку (телефон на книжковій полиці, об'єктив на ліжко й письмовий стіл). Три датчики: градусник біля вікна, ліхтарик на тумбочці, стрічка на дверях спальні (смужка скотчу від одвірка до стіни, нижче рівня стегна). Умови. Без снодійного. Без вина. Ноутбук закритий, на столі. Телефон на полиці, не на тумбочці. Зарядка від мережі. Гіпотеза. Це епізоди неусвідомленої діяльності під час сну. Тривалість до десяти хвилин. Повторюються приблизно раз на тиждень. Спільна ознака: стресові події.

Вона перечитала, закреслила слово «стресові», написала «значущі» і знову закреслила. Лишила «події».

Ліжко було холодним. Вона лягла о двадцять третій двадцять і дивилась на червону цятку зарядки на полиці, поки та не стала розпливатись.

* * *

О шостій сорок п'ять вона прокинулась від сигналу телефона. Нічого не пам'ятала. Це було найкраще, що могло трапитись, і найгірше.

Стрічка на дверях була цілою. Градусник показував шістнадцять. Ліхтарик лежав там, де вона його поклала. Ноутбук стояв на столі, закритий, трохи, на сантиметр, повернутий до вікна.

Вона його так не ставила.

Вона підійшла до полиці, зняла телефон і відкрила запис, сидячи на підлозі, спиною до стіни, у піжамі, з чашкою чаю, який давно холонув. Перемотала до другої ночі.

Кімната на екрані була сіра, спокійна, як чужа: вона сама й не впізнавала в ній ні ліжка, ні столу, ні стіни з картиною. У правому нижньому куті цифри: 02:00:00. Потім 02:10, 02:30. На ліжку під ковдрою виднілась нерухома людина, повернута до стіни.

Вона не стала дивитись у повільному режимі. Дивилась у звичайному, як дивляться, коли готові до гіршого: просто, без мужності, як дивляться у вікно потяга.

О 03:09, коли вона вже майже перестала чекати, людина під ковдрою сіла. Спокійно, не різко: так, як сідають, коли ніхто не стежить. Ноги опустились на підлогу. Постать лишилась у цій позі кілька секунд, дивлячись, мабуть, на стіну. Потім підвелась. Кроки, три, чотири: до столу. Рука потяглась до ноутбука й підняла кришку. Екран засвітився блакитним, і обличчя, яке нахилилось над ним, лишилось у тіні: камера бачила лише потилицю, волосся й плече.

03:11. Пальці рухались по клавіатурі швидко, без пауз, так, як вона ніколи не друкувала, навіть коли поспішала. 03:12. Вона не могла розрізнити літер. Був лише ритм: три коротких, довгий. Потім Enter.

Кришка закрилась. Постать пішла назад, не повертаючись обличчям до камери. Лягла. Накрилась.

03:19.

Було ще три з половиною години запису, нерухомих. Вона не стала їх дивитись.

Вона сиділа на підлозі зі стиснутою чашкою, поки чай зовсім не вихолов.

* * *

У поштовій скриньці, у папці «Надіслані», був один лист.

Кому: Левінсон, нотаріус. Від: М. Тернова. Дата: 5 жовтня, 03:12. Тема: Re: Умови заповіту проф. Волошина Г. І.

Погоджуюсь з умовами. Марина Тернова.

Більше нічого. Жодного привітання, жодного «з повагою». Три слова й підпис.

Вона відкрила попередній лист із цієї теми, той, який отримала від Левінсона двадцять восьмого вересня й не відповіла. Три сторінки. Умови були викладені чисто, юридично, у восьми пунктах. Вона їх прочитала тоді одразу, одним оком, а потім кинула, бо не була готова. Тепер перечитала повільно.

1. Архів відкривається особисто обома адресатами одночасно, 12 грудня о 12:00 за цюрихським часом. 2. Жоден із адресатів не може бути заміщений представником. 3. Адресат, який письмово підтвердив умови, не може відмовитись від них без наслідків для архіву. 4. У разі відмови, неявки або недосяжності будь-кого з адресатів архів підлягає знищенню.

Пункт три вона перечитала тричі.

Вона не підтверджувала умов. Ще у п'ятницю вона думала: ні. Не хочу брати участі. Це надто велика гра, і мене в ній використовують. А вночі хтось, який мав її руки, її пальці й її пароль, сів і підписався.

Вона не боялась. Страх був би людським. Вона відчувала спокій людини, яка прокинулась на дні колодязя й роздивляється стіни: вони гладкі, і зовні їх не видно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше