Розділ 9. Ганна

Київ, середа, 16 вересня · до дванадцятого грудня 87 днів

Головне крісло лишилося порожнім.

Марина помітила це ще з порога: високе, з потертою шкіряною спинкою, воно стояло в торці столу відтоді, як вона пам'ятала кафедру, і дотепер у ньому щопонеділка сидів Волошин із відчутною гордістю людини, яка вирішила не перетворювати це на гордість. Тепер крісло було відсунуте вбік, під кутом: його підсували прибрати й забули повернути. Захарчук сіла на своє звичне місце, праворуч, і теки поклала під кутом дев'яносто градусів до краю стола. Вона не сіла на головне. Це був або найделікатніший жест, або найпідступніший, і Марина ще не вирішила, який.

Кафедра збиралася повільно. Одинадцять викладачів: десь шелестіли пакети з булочками, десь зітхали про бухгалтерію, яка вдруге за місяць переплутала ставки. Стас примостився на підвіконні, як студент на лекції, хоч його ніхто не кликав. «Технічний представник», сказав він, коли секретарка спитала. Роман стояв біля вікна, спиною до двору. Сірий. Не блідий, а сірий, колір людини, що не спить не одну ніч, а кілька, і перестала відчувати різницю. Сорочка на ньому була та сама, що в понеділок.

— Шановні колеги, — сказала Захарчук рівно о дванадцятій. — Дякую, що знайшли час.

Вона не підвищила голосу. Вона ніколи його не підвищувала, і все ж у кімнаті стало так тихо, що чути було годинник.

— Я буду короткою. З п'ятниці кафедра працює без засновника, і ми всі розуміємо, що це не просто організаційна зміна. Але вага не відміняє обов'язків. Тому я прошу вас вислухати кілька положень, які набувають чинності з сьогоднішнього дня.

Вона зачитувала їх, не піднімаючи очей від теки.

— Перше. Жоден викладач кафедри не може одночасно викладати предмет, керувати науковою роботою й перебувати в терапевтичних стосунках з однією й тією самою особою. Друге. Будь-яка подвійна роль, наявна на цей момент, підлягає письмовій декларації. Третє. Перелік таких ролей кожен подає мені особисто до вівторка, двадцять дев'ятого. Четверте. Етична комісія розглядає декларації впродовж двох тижнів.

— Ірино Максимівно, — озвався з кінця столу доцент Бойко, лисий чоловік, який спав на кожному засіданні з відкритими очима, а тепер виявився чомусь не сонним. — А в нас були з цим проблеми?

— Були й можуть бути, Олександре Петровичу.

— Але ж юнгіанський аналітик на кафедрі, по суті, один...

— Саме тому. — Захарчук не підвела очей. — У нас кафедра, а не парафія. Нас дивляться студенти, ректорат, асоціація. Кожен, хто вважає, що правила його не стосуються, рано чи пізно змусить усіх інших пояснювати, чому.

Вона не дивилася ні на кого. Марина вже знала: коли Захарчук не дивиться ні на кого, це означає, що вона дивиться на кожного.

Хтось сказав: «Це дуже розумно». Хтось: «А нас ніхто не питав». Стас на підвіконні підняв руку, як школяр.

— Запитання. Подвійна роль, це коли ти і на кафедрі, і в ІТ-конторі?

— Ні, Станіславе, це коли ти розробник тесту й ще чиясь... — Захарчук на мить затнулась, і Марина вперше побачила, як ця жінка добирає слова. — Довірена особа. Не змішуйте.

— Прошу пробачення. Я лише хотів знати, на яку статтю мене саджати.

Хтось засміявся. Захарчук не усміхнулась, але правий куточок її рота ледь здригнувся.

Вона не дивилась на Романа. Не дивилась, і лише під кінець, коли всі збирали теки, її погляд ковзнув по кімнаті, ніби випадково, і на півмиті зупинився на місці, де стояв він, а потім на місці, де сиділа Марина. Не довше, ніж зупиняються на годиннику.

Марина витримала. Вона вміла.

* * *

Лабораторія була на третьому поверсі, у кімнаті з двома вікнами, де столи стояли півколом навколо стелажа з приладами, а над усім цим висіла жовта лампа на гнучкій ніжці. Тут було все, що Марина любила: монітори, термоси, коробки з електродами, сорок маркерів у стакані й нічого зайвого.

Вона зачинила двері, поставила сумку й перші дві хвилини просто стояла.

— Пані Марино, — Стас прочинив двері, увійшов і зачинив за собою, як входять у кімнату, де вже щось сталося. — Ви хочете, щоб я сказав, що все гаразд?

— Ні.

— Гаразд. Тоді не скажу. — Він сів на край її столу, що було порушенням тридцяти двох пунктів внутрішнього розпорядку. — Давайте порахуємо. Ви аналізантка Романа. Роман керує науковим напрямом цієї лабораторії. Лабораторія подала грант на «асоціативні профілі», у заяві стоїть Роман як науковий консультант. Тобто ви працюєте під ним, лікуєтесь у нього й, технічно, залежите від нього фінансово. Це, за новими правилами, три подвійні ролі в одній людині. Захарчук, між іншим, це підрахувала ще до засідання.

— Звідки ви знаєте?

— Вона просила мене вивантажити список грантів. У понеділок. Я подумав: ну, якщо хоче, то навіщо. — Він знизав плечима. — Виявляється, навіщо.

— Станіславе, — сказала Марина. — Скільки в нас залишилось грошей?

— До кінця року? На зарплату вистачить. На експерименти ні. Якщо грант заморозять, ми з Даною просидимо на кафедрі лише до першого січня, а ви, мабуть, назавжди.

— Тоді слухайте. Грант оформлено на лабораторію, а не на Романа. Консультант у ньому для прикраси. Переоформіть заяву: консультанта прибрати, замінити на когось іншого. Хоча б на Бойка.