21.

Олівія.

І знову мій світ розсипається на друзки... Відкриваю контакт Емми й натискаю на кнопку «Заблокувати». Досить! І як я могла спілкуватися з цією людиною стільки років?

Заплющую очі й намагаюся згадати, коли ми познайомилися. Років шість-сім тому. Як же довго я була сліпою!

Про всяк випадок блокую ще й Макса. Цікаво, вона дійсно збирається прийти в наш дім разом з ним і представити як свого хлопця? І навіть якщо я про все розповім мамі, користі з цього не буде. Знову зроблять винною.

Саме в цей момент катастрофічно не вистачає допомоги Ніка. От чому він не погодився? Я ж не просила про щось неможливе... Хоча, якщо так подумати, може, у нього взагалі є дівчина. Або дружина.

Заплющую очі, намагаючись пригадати, чи була у хлопця обручка. Здається, що ні. Але це ще нічого не означає.

Пригальмуй, Олівіє, куди ти так розігналася?

І взагалі, чого це я на ньому так зациклилася? Ну, високий, так. Ну, гарний. Я б навіть сказала, ефектний. Але що, він один такий? І хто знає, які в цього хлопця моральні якості.

Клас, я вже як мама заговорила. Точно дах протікає.

Підводжуся з ліжка й прямую до вітальні. Підбігаю до вікна й відсовую штори, впускаючи до кімнати трохи світла. Так душно й сумно в цій квартирі, просто неможливо.

Точно, скажу мамі, що мене терміново викликали у відрядження! Хоча ні, Макс і Емма швидко зруйнують мою легенду. Прикладаю палець до підборіддя, задумливо роздивляючись візерунки на стінах. Точно! Скажу, що мого хлопця викликали у відрядження. А я їду з ним.

Мама в житті мені не повірить і одразу все зрозуміє. Лише підкину Еммі зайвий привід посміятися з мене.

То може, реально, послухати Ніка й сказати правду? Можливо, не всю. Просто скажу, що мене кинув хлопець, і я не маю настрою ходити в гості. Ідеальна причина! Щоправда, не для моєї мами...

Закриваю очі руками й видаю якесь незв'язне мичання. Районний лікар-педіатр колись сказав матері, що я занадто пізно почала говорити, звідти й ця схильність до різних дивних звуків. Як на мене, повнісінька маячня. Шкода, що це розумію тільки я.

Сідаю на канапу й автоматично ставлю на коліна ноутбук. Вмикаю пристрій і відкриваю браузер. На весь екран одразу відкривається сторінка Ніка в Онімі. Мою увагу одразу притягує вкладка з інформацією про себе. Жодного слова про сімейний стан. Тож шанси є.

І куди мене тільки несе?

Нік.

Проводжаю блакитноокий вихор поглядом. Йде з гордо піднятою головою. Почуваюся поганим хлопцем. Але це безумство — давати їй шанс і дозволити затягнути мене в цю гру.

Повертаюся до відділку й одразу прямую до власного кабінету. Там вмикаю комп'ютер і логінюсь до бази даних. Забиваю адресу Олівії. Якщо вона — власниця квартири, то зможу щось дізнатися.

І коли це я перетворився на сталкера?

Сьогодні мені щастить, апартаменти дійсно належать моїй знайомій. З бази даних я дізнаюся, що Олівія не має жодного запису по кодексу правопорушень, навіть штрафів за парковку. Дивно.

За дверима лунає цокіт підборів. Швидко виходжу з бази даних й відкриваю поточну справу. Незабаром двері відчиняються, й до кімнати заходить моя колега, Агата.

— Привіт, — мовить вона медовим голоском, від якого, чесно кажучи, вже нудить, і плавно зачиняє за собою двері. — Працюєш?

— Угу, — киваю, навіть не дивлячись на дівчину, змагаючись з бажанням закотити очі.

Чим швидше вона піде, тим краще.

— Ніку, тобі треба більше відпочивати, — підходить ближче до столу з повільністю маніяка й бере до рук підставку для телефона.

Чи я притягую до себе дівчат «з вогником»? Не знаю, чим можу їм бути цікавий.

— Дякую, Агато, — відповідаю спокійно, хоча всередині піднімається хвиля роздратування. — Та я дорослий хлопчик, тож цілком розберуся сам.

— Ніку, ти завжди такий колючий, тобі треба розслабитися, — сідає на край столу й нахиляється вперед.

Від моєї уваги не приховується те, як дівчина швидко проводить по коміру своєї сорочки, відслоняючи й без того глибоке декольте. Ні, це вже переходить усілякі кордони.

— Агато, злізь з мого столу, будь ласка, — в моєму голосі лунають відчутні металеві нотки, ледве стримуюся, щоб не вибухнути.

За останній місяць її витівки вже добряче дістали. Та скільки б я не пояснював Агаті про даремність подібних зусиль, це не допомагає, а здається, тільки більше розпалює її.

— Боїшся втратити роботу? — питає з викликом, але так і не зрушує з місця. — В мене немає інших пояснень, чому ти стримуєшся, Ніку. То, може, зустрінемося в більш приватній атмосфері?

Якийсь тиждень дивних пропозицій. Хоча прохання Олівії здається зовсім звичайним у порівнянні з натиском Агати. Головне, щоб вони не познайомились випадково, бо ще створять коаліцію.

Підводжуся з-за столу, уважно дивлячись в очі дівчині. З радістю б її провчив, та це точно перетне межу прийнятної поведінки й здорового глузду. Тож доводиться обмежуватись перемовинами.