Глава 3

Юстина зайшла разом із Златославом у замок. Варта без запитань пропустила їх усередину — чоловіка тут, очевидно, добре знали.
Він провів її довгими коридорами до великої зали. Саме там зібралася королівська сім’я.

Коли Юстина зайшла, розмови стихли не одразу — але погляди звернулися до неї майже одразу.
Хтось оцінював холодно, хтось із цікавістю, а хтось узагалі не приховував втоми від її появи.

— Златославе, невже для цього завдання не знайшлося когось досвідченішого? — з іронією запитав старший принц, поглянувши на Юстину.

— Якщо ваша високість знає когось досвідченішого, хто вже мав справу з повсталим мерцем, я із задоволенням послухаю.

— Вона ж дівчина, — зауважив Максиміліан.

— Панна Юстина Кришталь уже мала справу з повсталим мерцем. Чи не так, панно? — промовив король, дивлячись на неї.

Юстина здивовано підняла погляд.

— Так, я спілкувалася з одним. Щоправда, цей випадок ніде не був задокументований. Ваша Величносте, звідки вам відомо про моє спілкування з панною Леодією?

На губах короля майнула ледь помітна усмішка.

— Це я волію залишити в таємниці. І не хвилюйтеся, панно Кришталь. За моїм наказом той випадок було внесено до архівів.

— Пан Златослав уже переповів мені суть справи, — почала Юстина. — Розкажіть, будь ласка, більше про графа Митрофана. Яким він був за життя? І яку небезпеку, на вашу думку, він становить тепер?

— Мені подобається, що ви одразу перейшли до справи, — усміхнулася королева Квініта.

— Митрофан Ендель був досвідченим управителем своїх земель, — почав король Віольмій. — Упертий, але справедливий. Його поважали як васали, так і прості люди.

— І водночас він ніколи не поспішав довіряти словам, — додав Теофан. — Завжди перевіряв усе сам.

— Не терпів слабкості, — спокійно зауважив Максиміліан. — Але й сам слабкості не показував.

Юстина уважно слухала, збираючи образ.

— Перед смертю він поводився дивно, — додав Златослав. — Був напружений, ніби щось його турбувало.

Король на мить замовк, потім додав:

— Він приїхав до замку у справах, що стосувалися його земель.

— І не встиг завершити розмову, — тихо сказала королева.

Юстина ледь звузила погляд. Образ не складався в єдину картину.

— Чи є хтось із його родини, хто міг би уточнити його стан перед смертю? — запитала вона нарешті.

У залі на мить стало тихіше.

— Є дружина, Віола, і син, Пилип, — відповів король.

— Як і коли я зможу з ним поспілкуватися? — запитала Юстина.

— Пані Віола займається справами земель, які Митрофан не встиг завершити, — відповіла королева.

— Тоді я поїду до неї сама. Завтра ж виїду.

— Я сьогодні відправлю їй листа, щоб попередити, — сказав король. — Поки ви доберетеся до графства Оліастер, він якраз дійде.

— Скільки займає дорога?

— Два дні в один бік, — відповів Максиміліан.

Юстина ледь кивнула, швидко прораховуючи час.

— Щодо небезпеки, яка нам загрожує від Митрофана… — почав король, але на мить замовк, підбираючи слова.

У залі стало тихіше.

— Ми не маємо повної впевненості, що він обмежиться лише місцем своєї смерті, — нарешті продовжив він. — У всіх відомих випадках повсталі залишалися там, де померли. Але цей випадок… інший.

— Інший? — перепитала Юстина.

— Він з’явився не одразу після смерті, — тихо додав Златослав. — І вже один раз залишав межі кімнати, де його знайшли.

У Юстини ледь напружилися пальці.

Це вже не виглядало як звичайний випадок із підручників.

— Першими він налякав мене й Маоліту, — тихо додав принц. — Ми тоді гуляли в саду.

— Як саме він вас налякав? — Юстина перевела погляд на Теофана.

— Він написав на стіні: «Вам залишилося пів року», — відповів Теофан.

— А потім він почав повторювати це в присутності інших членів родини, — додав король. — Із кімнати, де його поселили, було чути страшне ричання.

— Я буду над цим працювати. Але мені потрібен доступ до всіх згадок про повсталих. Я знайшла лише три відомі випадки, хоча розумію, що їх більше.

Королівська родина переглянулася.

— Звідки у вас ця інформація? — запитав король.

— Моя бабуся колись працювала в королівському архіві.

— Я накажу її заарештувати, — холодно мовив один із принців.

— Ви не зможете, тому що вона привид — спокійно відповіла Юстина.

Король на мить замовк, уважно дивлячись на неї.

— Я подумаю над цим, — нарешті сказав він. — А зараз ідіть відпочити. Служниця вас проведе.

Він натиснув на дзвінок.

Їй приносили їжу, та вона майже не звертала на це уваги. До ранку Юстина не виходила з кімнати, намагаючись зрозуміти, чим випадок Митрофана відрізняється від усіх відомих їй раніше.