Глава 2

Через годину Юстина вже їхала до столиці разом із королівським посланцем.
Поки вона збирала речі, батьки не приховували свого невдоволення. Та в присутності Златослава Імвейна їхня сміливість кудись зникла — вони не наважилися заперечити жодного слова.

Поки вони їхали, Юстина розпитувала про справу.
— Що за привид поселився в королівському замку?
— Це не привид, а повсталий мертвий. Дядько короля, граф Митрофан Ендель.
Юстина на мить завмерла. Таке трапляється рідко — щоб мертві поверталися тілесно.
— Якщо він з’явився в замку, значить, помер там?
— Так. Він приїхав у справі, що стосується його земель.
— А від чого помер граф?
— Просто зупинилося серце.
Юстина не сказала вголос нічого. Але подумала: це не вся правда.

Юстина читала про подібні випадки. У книжках з некромантії повсталі мертві з’являлися рідко — і майже завжди з причини.
Або хтось із чаклунів піднімав тіло закляттям.
Або сама смерть залишала в людині слід, що не давав їй піти.
Але про те, щоб повсталий мрець погрожував живим, вона не знаходила жодної згадки.

Декомін ковзав дорогою рівно й тихо, ніби не торкався землі. Магія м’яко підтримувала рух, а механізми тримали його стабільним.
Юстина їздила на батьківському декоміні, але він був менш зручним. Три години дороги для дівчини минули майже непомітно.

Транспорт зупинився. Златослав вийшов і подав руку дівчині. Вона прийняла її, подякувала й вийшла.
Юстина поглянула на замок — і на мить їй стало страшно.
— Зараз я познайомлю вас із королівською сім’єю, — сказав він.
Дівчина взяла валізу й пішла за чоловіком до замку.

Юстина ще не знала, чи це завдання буде швидким, чи затягнеться надовго — і чи взагалі вона впорається з ним так легко, як звикла думати.

Але одне вона знала точно: назад шляху немає.