Розділ 3

КЕТ

два місяці потому

Чи вважала міс Робб і досі ту витівку гарною? Всі приймають неправильні рішення, але зібрати всіх знову і змусити згадати ту, кого ви всі так старанно намагалися забути… Це не психотерапія, а знущання. Та в чомусь вона мала рацію. Викинути спогади з життя не вихід. Треба прожити все це, просто ніхто не знав як. І єдиний варіант, який всім вдавався вдалим - забути.

Після школи всі розбіглися хто куди. Якщо всі ці одинадцять років, ти намагалася вірити в те, що ваш клас, хоч трішки тримається купи. То сьогодні остаточно переконалася - нікому ні до кого немає діла. Розбіглися, як мурахи, забувши імена і прізвища один одного. Ти й не чекала іншого, але все ще плекала надію, що ці одинадцять років не були найбільшою брехнею у твоєму житті.

- Ти як? - Вероніка наздогнала тебе біля стоянки.

Питання ввічливих людей, яким абсолютно начхати, як твої справи, але коли їм щось від тебе треба, це найлегше з чого можна почати розмову.

- Ніби моя краща подруга зникла. А в цілому в нормі.

Вероніка розуміюче кивнула.

- Мені її не вистачає.

Ти вважала, що ви з Веронікою були подругами, але після зникнення Ді, стало очевидним, що Діана була єдиним, що вас пов'язувало. А тепер її не має, як і не має місця для тебе в житті Вероніки. Виявляється ілюзій у твоєму житті було набагато більше, чим тобі здавалося. Картковий будинок розсиплеться, якщо дістати всього одну карту. І Ді була тією самою ланкою, на якій все трималося.

- Як думаєш, хто то пожартував?

- Що?

- Записка, - Вероніка крутила в руках ремінець своєї сумочки, той слухняно згинався.

Ти не знала, що відповісти. Звісно це жарт, дурний, злий жарт і шкода, що не вдалося вирахувати цього жартівника відразу, але такі питання не ставлять, щоб почути чергову заспокійливу пісню. Вероніка була наляканою, хоч і намагалася триматися. Всі ви трималися. Але терпець може увірватися навіть у ремінця і він трісне

- Не знаю, але було не смішно.

- Ага.

Вероніка різко замовкла набираючись сміливості. Можливо ви і не були справжніми подругами в її уяві, але ти добре встигла вивчити її. Те, як вона стискає губи у тонку смужку, коли нервує, або відводить погляд, коли вагається. Ти знала, що вона хотіла щось спитати. Запитати найважливіше, що хвилювало вас всіх. Але коли, вона майже наважилася поруч засигналила автівка. Чорний Нісан зупинився через дорогу і Вероніка помахала рукою батькові.

- Тебе підвезти? - ще одне питання на яке ніколи не відповідають ствердно.

- Та ні, я прогуляюся.

- Рада була бачити.

Вероніка посміхнулася і швидко перебігла дорогу. Ваші погляди зустрілися, коли авто розвернулося і дівчина сидівши на задньому сидінні дивилася прямо на тебе.

- Я теж… - тихо відповіла ти.

Тобі не йшла з голови та записка. Ти звісно удавала, що тебе це все зовсім не тривожить, але цей дурний жарт не був схожий на жарт. Хто так взагалі жартує? Ніхто так і не зізнався, а ти все не могла позбутися думки, що та записка з’явилася не просто так.

- Я вдома.

Відчинивши двері в ніс вдарив аромат свіжої випічки. Схоже у твоєї матері сьогодні був настрій готувати, стається це не часто, тож треба користуватися нагодою. Можливо тобі б вдалося переконати матір приготувати твій улюблений м'ясний пиріг.

- Апельсинові мафіни, - гордо заявила мати, зустрічаючи тебе з тацею ароматної випічки.

- Більше схоже на кекси.

- А яка різниця? - в її голосі відчувалося здивування.

- Мафіни то й мафіни, - у вашій сім'ї ніхто не мав великого кулінарного таланту, тож і дійсно, яка різниця. Ти схопила один мафін з таці, той виявився занадто гарячим. Тобі навіть довелося підкидати його з однієї руки в іншу перш ніж надкусити, - але смачно.

Мати задоволено посміхнулася.

- Як сходила?

Ти відмахнулася намагаючись ігнорувати питання. Розповідати точно не було чого. За що ти любила своїх батьків, так це за те, що вони ніколи не задавали зайвих питань. Між тобою і батьками була довіра. А між батьками і тобою зведення поліцейського відділку, тож вони були певні, що ти не вляпалася в жодну неприємність.

- Тобі там пакунок лишили. Я занесла у твою кімнату.

- Вже? - від здивування ти ледь не вдавилася мафіном. - Що ж ти мовчиш.

Лист про вступ мав прийти до кінця тижня. Але, схоже тобі пощастило. По правді ти боялася побачити там відмову, тож щастя могло виявитися досить сумнівним. Та це була не єдина причина для хвилювання. Ти не мала запасного варіанту і якщо це відмова, то твоє майбутнє буде під великим питанням. Ти швидко піднялася сходами до кімнати. Невеличкий пакунок лежав на ліжку чекаючи доки його розпакують. Ти була настільки схвильована, що відразу поквапилася його відкривати. Відірвавши корінець кімнату наповнив неприємний запах. Це був перший дзвіночок, який ти успішно проігнорувала засунувши руку в середину, і відчула щось м'яке і вогке.