Розділ 2

КЕТ

4 місяці до випускного

Зимові канікули промайнули занадто швидко. Ти й оком не встигла моргнути, як час повертатися до школи. Випускний. Ще рік тому тобі здавалося, що школа ніколи не закінчиться. А вже за пів року ти маєш обирати своє майбутнє. Дивно. Незвично. Страшно. Але навіть не це лякало тебе найбільше. Ти відчувала, що за ці канікули ти змінилася. Відчувала, що в тобі є якась нова сила, що дозволить досягти більшого. Стати тією, яку ніхто не знав. Ти не знала.

Двері шкільного коридору різко відчинилися. Ти посміхнулася, бо вже знала, що так відчиняє двері лише одна людина - Ді. Тобі не потрібно було озиратися, ти відчувала її легкі кроки позаду. Вона не йшла - летіла. Невагома та впевнена в собі, як і завжди. Іноді тобі здавалося, що Ді не знає, що таке сумніви, страх, тривога. Вона була занадто безтурботною для цього світу.

- Королева Ді!

Ти обіймаєш її так сильно, ніби не бачила її сто років.

- Облиш. Називай мене просто Ваша світлість, - вона відкидає кудрі назад, норовливо поправляючи уявну корону на своїй голові.

-Оу, що за падіння рангу?

- Так просто звучить краще, - з абсолютною байдужістю відповіла Діана, вводячи код від своєї шафки, - Тощо, лінивий січень у твоєї тітки на дачі?

Дверцята заскрипіли і звідти посипалися якісь речі, Ді навіть не намагалася підхопити їх на льоту, як зробила ти. Їй було байдуже, а ти тримала в руках кілька папірців і блиск для губ, який вилетів з шафки останній.

- Ага,- ти опустила погляд намагаючись не видавати того, що ні тітки, ні дачі ти не бачила.

- Нудьга…, - Ді задоволено дивилась у дзеркало на дверцятах шафки. Та схоже їй чогось не вистачає і блиск, який ти тримала в руках виявився, як ніколи доречним.

- А ти? Знову Майорка?

Її очі задоволено засяяли, ніби у дитини, що отримала те, чого давно хотіла.

- Бери вище, татусь розщедрився..

- Ого, невже провів з вами відпустку?

Здається ти запитала дурницю, але удала ніби не помітила, як змінився погляд Діани.

- Пф, і щоб я з ним робила цілий місяць? Вислуховувала про успіхи Жозі,- Ді протягнула перший склад так огидно, що в тебе в вухах заскрипіло.

Ти змовчала. З одного боку ти розуміла подругу, але в той самий час намагалася лишатися суб'єктивною. Бо нова ти не судить людей по чужій думці. Нова ти завжди матиме свою.

Ді ще хвилину вертілася у дзеркала, поспіхом запхнула речі до шафки й запхавши в сумку один підручник закрила дверцята.

- Хіба в тебе сьогодні не 7 занять?

У відповідь подруга лиш здивовано підняла одну брову до гори. Кому яка справа скільки занять. У Ді завжди був свій особливий розклад. Та і теми розмови вона любила обирати самостійно:

- Які плани на вечір? Може замутимо якусь вечірку? Ну знаєш, хлопці, випивка…

Ви йшли вздовж коридору, Ді щасливо посміхалася, активно жестикулюючи у відповідь на привітання. Ти раділа з того, що Ді зараз зосереджена точно не на вашій розмові, бо не знала, як повідомити подрузі, що тепер в тебе інші цілі й ти не готова витрачати час на сумнівні гуляння.

- Не знаю. Ще тільки початок семестру, якось не хочеться розслаблятися.

- Та що з тобою? - різко запитала Ді, хапаючи тебе за руку. Ти була впевнена, що вона тебе навіть не слухала, але Ді завжди вміла дивувати. - А коли ж тоді розслаблятися? Спершу тебе зупиняє початок семестру, а потім? Двоє дітей і робота за копійки?

Ді стискала твою руку так сильно, що ти починала відчувати, як вона німіє. Ти відчувала себе загнаною в кут ніби хом'як, який опинився перед вибором боротися чи стати обідом для польової гадюки.

- А це ще хто?

Ти відчула полегшення, коли її хватка ослабла. На руці красувалося червоні сліди від її пальців. Подруга з цікавістю спостерігала за тим, як до класу увійшла молода вчителька. На вид їй було років 25, може більше. Ще зовсім юна, а вже потрапила в саме пекло випускного класу. Їй можна було хіба поспівчувати.

- Нова вчителька хімії, - тихо відповіла ти.

- А що зі старою?

- Звільнилася, - ти не розуміла Ді лише вдає, що нічого не пам'ятає, чи їй було настільки байдуже. Навряд вона навіть почула, як змінився тон твого голосу.

- Дивно, що вона не подала заяву на звільнення в той же день.

- Взагалі то подала.

- Дійсно? - в її голосі відчувалася непідробна здивованість. - Ну і нехай.

Ти стиснула підручники в руках сильніше. Тебе бісило, що Ді удає ніби нічого не сталося. Хоча, для неї це і дійсно було неважливо.

- Взагалі-то не нехай, вона мала підтягнути зі мною хімію.