Розділ 6

Соня

Я із завмиранням серця притулилася до стіни. Хотілося бути якомога ближче до вікна та не пропустити жодного слова з їхньої розмови. Притиснула руку до грудей та застигла.

- Синку, ти знаєш, що я завжди хочу тобі тільки найкращого. Так ось, Соня - це не те, що тобі потрібно, - сказала мама мого хлопця, а моє обличчя в цей момент скривилося. Те, що вона мене не любить, я це знала і сама. Звідки? Просто відчувала. Може, інтуїція, а може, у нас це просто взаємно.

- Мамо, я вже дорослий хлопець, - відповів Віталік, а я згадала сьогоднішню розмову з татом. Це просто якесь дежавю! - Давай я сам вирішуватиму, що мені робити.

- Звичайно, синочок, - м'яко погодилася його мама. - Звичайно, сам. Це твоє життя, тобі й вирішувати. Ось тільки ця дівчинка тебе зовсім не кохає. Я як жінка це відчуваю. Не знаю, навіщо вона грається тобою, але вона точно не та, кого я хотіла б у пару своєму синові. Стривай, не перебивай, - Лідія Олексіївна, мабуть, відреагувала на якийсь жест Віталіка. - Ти чудово знаєш з якої вона родини. Думаєш, її батько дасть згоду на стосунки з тобою?

- Та мені начхати на її батька! Це вирішувати лише нам із Сонею! – обурився Віталік.

- Правильно, - прошепотіла я та схрестила руки на грудях. Я теж вважаю, що в тому, що відбувається між мною та моїм хлопцем, місця нашим батькам немає.

- Тобі може і начхати, - знову погодилася мама Віталіка. – Але Андрій Білий це так не залишить. Тато казав, що його зараз немає у місті, тож саме тому вас ніхто не чіпав.

- Мам! - спробував втрутитися в монолог своєї матері мій хлопець, але вона його навіть слухати не захотіла.

– Що мам? Ти знаєш, що у них з Алієрі декілька спільних бізнесів? – н0,апирала жінка інтонаційно. – Звісно, ​​знаєш. А про те, що давно вже ходять чутки, що Соню планують видати за старшого сина Алієрі, ти знаєш?

Я підкотила очі, тільки-но почувши цю промову. Дивна все ж таки у Віталіка мама. Вона явно не хоче синові щастя. Або я просто не вписуюсь у її картину світу та не є тим, що вона вважає щастям.

- Мамо, припини, - перебив її мій хлопець. - Досить про це. Вирішувати про наші стосунки будемо тільки ми з Сонею разом. Не її батько і не мої батьки, а ми.

- Та як ти не зрозумієш?! - вибухнула Лідія Олексіївна. – У тата через це дівчисько проблеми будуть, коли її батько повернеться у країну! Стривай! Зупинися! Ми не договорили! - голос жінки підвищився ще на октаву. – Я не хочу бачити її у нашому домі! Віталіку, стривай! Синку, ти куди тікаєш?

- До себе в кімнату, - злий голос мого хлопця сочився роздратуванням та чувся вже набагато далі, ніж раніше. – Не треба до мене приходити. Я тобі все одно не відчиню!

Гуркіт якихось дверей багаторазово прискорив стукіт мого серця.

***

Я відштовхнулася від стіни та якийсь час стояла на місці, обмірковуючи щойно почуту розмову.

Звичайно, те, що батьки лізли в наші стосунки, було зовсім не до душі. Але зачепило мене інше – мати мого хлопця не хотіла бачити мене у своєму домі.

Ця фраза прозвучала так, ніби я якась жебрачка і ходжу тут жебракую, вимолюючи гроші. Це так сильно дряпнуло по серцю, я навіть сама не очікувала. Ніколи у житті не відчувала такого. Втім, і надалі я не збиралася.

Незважаючи на жахливу спрагу, я повернулася до свого гостьового будиночка, який лише тимчасово був моїм. Витягла свій рюкзачок та насилу запакувала свої речі, яких трохи побільшало.

Я взяла зі столу телефон і декілька хвилин медитувала над своїм списком контактів. Теоретично я могла б вирушити до Люськи, своєї двоюрідної сестри, але насправді я цього не зроблю ніколи. Адже моя тітка виїсть мені весь мозок, варто тільки з'явитися у них на порозі.

Я провела вниз та вгору екраном, пробігаючи очима по акуратно записаних імен і зупинилася на Оксанці. Мій палець на мить завмер над цим контактом, а потім я написала своїй непоганій знайомій повідомлення з питанням, чи можна в неї сьогодні переночувати.

Відповідь отримала за п'ять хвилин, за які я встигла викликати собі таксі. Машину замовила, не чекаючи на її відповідь, оскільки твердо вирішила, що сьогодні ночувати у Віталіка я не буду. В крайньому випадку я вирушила б на пошуки гарного готелю.

Але безликий люксовий номер мене сьогодні не дочекається, адже Оксанка написала:

«Звичайно, приїжджай, Сонь».

Я повісила рюкзачок на плече, кинула на себе погляд у дзеркало, відзначаючи, що, мабуть, треба було б переодягнутися після клубу, але потім відкинула всі ці думки та натиснула на ручку дверей. Тихо закрила за собою дерев'яну перешкоду і майже безшумно рушила у бік виїзду з маєтку Титових. Не прощаючись, пройшла повз віконце охоронця та вийшла з невеликої хвіртки прямо до таксі, що чекало мене.

Вже сідаючи в машину, кинула короткий погляд на освітлені вікна в Віталіковому будинку. Мені здалося, що на тлі однієї зі світлих плям щось ворухнулося. Штори?

Тряснувши волоссям, я пірнула в теплий салон, назвала написану мені Оксаною адресу та відкинула голову на підголовник. Прикрила очі й глибоко задумалася.

Адже я не дарма нічого не повідомила Віталіку про те, що я зібралася переїхати. Знаю, що він точно наполягав би на протилежному. І, як наслідок, ще більше посварився зі своїми батьками.

А я на тлі всього цього не хотіла виглядати бідною родичкою, яка нацькувала сина на його батька та матір – а все лише заради сумнівної житлоплощі.

- Приїхали, - тихо сказав водій, зупиняючись біля величезної огорожі. Батьки Оксанки були рівними моїм, саме тому я її і набрала.

Я розплатилася, вийшла в нічну свіжість пізньої весни, злегка зіщулюлившись. Набрала свою подругу, яка не полінувалася вийти за мною аж до прохідної, де сиділи два підтягнуті молоді охоронці.

- Ну що, Соню, розповідай, - сказала дівчина, сідаючи разом зі мною на гігантському м'якому ліжку. Ми пили смачний чай із східними солодощами, які, на щастя, нам не потрібно було самим приносити з кухні – за нас це робила прислуга. - Як ти докотилася до такого життя?