Розділ 3

Соня

- Я за речами, - прошепотівши, вислизнула з чарівного світу, що встановився між нами з Віталіком. Ех, от і треба було їй нам заважати?

Мені зараз було все одно, як хлопець спілкуватиметься зі своєю матір'ю та як пояснить їй стосунки між нами. Цієї секунди мені хотілося одного – просто втекти з-під пильного погляду тієї, поряд з якою мені було вкрай незатишно.

Якимось інтуїтивним чином я знайшла вихід із цього малознайомого лабіринту та блискавично дісталася гостьового будиночка. Зачинивши двері, я притулилася до стіни та на мить заплющила очі. Здається, Віталікова мама незримо стає наріжним каменем нашої дружби.

Буквально через пару хвилин, за які я встигла прийти до тями після такого знаменного знайомства, пролунав легкий стукіт у двері. Я відразу ж відбігла до свого рюкзака, який залишився лежати на кріслі та, вдавши, що відкрила його, промовила:

- Так. Заходьте.

- Сонь, це я, - у двері просунулась голова Віталіка. - Можна?

Звісно. Це ж твій будинок.

- Так, будь ласка, заходь, - сказала замість того, що крутилося в моїй голові. - Я вже готова, - демонстративно закрила рюкзачок та накинула його на плече.

- Тоді поїхали, - усміхнувся хлопець, ширше відчиняючи двері.

Я кинула на себе погляд у дзеркало, пригладила трохи пасмо волосся, що дещо вибилося, і швидко випурхнула зі свого тимчасового житла. Зробивши вигляд, що не помітила протягнуту мені долоню Віталіка, я зосередила всю свою увагу на своїй білій футболці.

Всю дорогу до машини хлопця я дивилася тільки собі під ноги, ігноруючи всю оточуючу мене атмосферу. Більше розглядати басейн чи доглянуті кущі на ділянці мені не хотілося.

Віталік підійшов до машини, відчинив дверцята та допоміг мені залізти всередину. Потім обійшов своє авто і вмостився поруч зі мною.

- Кажи, куди тебе везти, - трохи усміхнувся та потягнувся, щоб увімкнути радіо. Покрутив приймач, обравши якусь станцію, і потім нарешті подивився на мене.

- Ем... - я ненадовго зависла. Наказувати хлопцю (або "просити") було дуже складно. Адже переді мною був не мій звичайний водій, який звик до моїх музичних уподобань або певної швидкості їзди. - Давай у центр, а там поясню.

Адреси свого улюбленого СПА-центру я не знала. Та й ніколи в мене не було потреби, щоб її впізнавати. Адже я ніколи не замовляла туди таксі або не їздила самостійно (та я взагалі не вміла водити).

Дорогою ми мовчали, кожен витав у своїх думках. Не знаю як Віталік, а я вже пожалкувала. Але не про те, що не полетіла з батьками, а про те, що погодилася пожити у свого друга.

- Куди тепер? - увірвався в мої думки хлопець. Я озирнулася, розуміючи, що ми вже встигли доїхати.

Мовою жестів показала Віталіку напрямок, і вже буквально через три хвилини ми під'їжджали до мого улюбленого СПА.

- Я тебе наберу, - не чекаючи допомоги Віталіка, я відстебнула ремінь безпеки та відчинила двері. А замість відповіді почула лише хлопок ще однієї двері.

Я завмерла на місці. Невже він вирішив піти разом зі мною? Але ж це... Такого не буває...

Але замість пояснень Віталік швидко підійшов до мене, згріб мене в оберемок та поцілував.

***

Це було несподівано. Не те, щоб мені цього не хотілося його поцілувати (адже хлопець і справді був гарний), але... місця для першого поцілунку він вибирає дуже дивні – то на очах у мами, то біля СПА.

- Це щоб ти не сумнівалася, що я дуже чекатиму твого дзвінка, Сонь, - сипло і тихо промовив Віталік, коли відірвався від моїх губ.

- Я й не сумнівалася, - спробувала усміхнутися. Попри все, в його обіймах було затишно. Підняла на нього очі. - Я піду?

Хлопець розчепив кокон своїх сильних рук, і я опинилася на волі. Поправила рюкзачок, який збився та сповз з мого плеча, та, кинувши швидкий погляд на того, хто змусив мене похвилюватися (у хорошому сенсі цього слова), швидко зникла в оплоті свого чудового стану та настрою, проскочивши через величезні дзеркальні двері.

Кивнувши дівчатам, які добре мене знали, на ресепшені, я вирушила знайомим коридором туди, де мої думки обов'язково будуть приведені в порядок. До того ж я набуду ще й сяючого вигляду.

Лежачи на масажі, я думала аж ніяк не про сильні руки масажиста, які мнули моє розжарене тіло - я думала про те, як взагалі дійшла до цього життя і коли виберусь з цієї ями (впевнена, що однозначно скоро!). Згадувала, як був прикрашений будинок Віталіка, а ще й те, що його мати власноруч готувала нам бутерброди. Намагалася уявити, чим зараз займаються на відпочинку мої батьки. Розмірковувала про поцілунок.

Через якийсь час я, цілком щаслива і спокійна, бо відпочила душею й тілом, набирала хлопця, що вже чекав мого дзвінка. Ми з ним домовилися, що зустрінемося через півгодини біля входу у салон краси, що знаходився в сусідній будівлі. Але зустрілися ми хвилин за п'ятдесят. Адже мені ще треба було придбати вбрання для сьогоднішнього відвідування нічного клубу «Моне».

- Вау, Соня, - захопленими очима дивився на мене Віталік. Ось реально очей не міг відвести.

І це було приємно.

Не те щоб у мене до цього не було стосунків або мені не висловлювали своє захоплення та обожнювання, але з цим хлопцем я відчувала все трохи інакше. Без метеликів у животі, але однозначно так, як треба. «Правильно» - це, мабуть, те саме слово.

- Ти виглядаєш чудово, - хлопець узяв мене за руку та акуратно підвів до припаркованої поряд машини. Звично відчинив мені дверцята. Допоміг сісти та одразу опинився на сусідньому сидінні. - Поїхали повечеряємо, - глянув на мене, я кивнула.

Весь шлях до шикарного ресторану мені лестило те, що Віталік уваги більше приділяв мені, ніж дорозі. Гріло душу те, як він на мене дивився, постійно прибираючи руку з коробки, щоб ніжно доторкнутися до моєї долоні. Запускало юрби мурашок від його проникливого, мов зачарованого шепоту.

За вечерею ми спілкувалися як давні друзі. Здавалося, що знаємо один одного не менше сотні років. Мені було легко та приємно. Віталік м'яко погладжував мої пальці, зовсім забувши про свій стейк. Я щасливо посміхалася йому у відповідь.