30 Влад

Провівши Віку додому, я зайшов у найближчу кав'ярню. Додому мені ще їхати не хотілось.

Після розриву з Кірою я занадто багато часу провів, сидячи у своїй кімнаті і мені вже це набридло.

Набридло страждати і жаліти себе. Хотілося жити і насолоджуватись цим. Хотілося бути щасливим поряд з дівчиною, яка подобалась.

Зайнявши столик біля вікна, я замовив собі капучіно, щоб трохи підійняти собі настрій.

Мені подобалась Віка і я бажав проводити з нею якомога більше часу. 

В школі я б хотів сидіти разом з нею за однією партою, в після уроків проводжати її додому чи десь гуляти разом. Але, на жаль, це було неможливо принаймні поки що.

Знаючи свого легковажного брата, я дуже сподівався на те, що він швидко переключиться на якусь іншу симпатичну дівчину, забувши про Віку.

Але Макар, як на зло, не поспішав цікавитись іншими дівчатами, а продовжував бігати за Тихоновською.

Я не хотів конфліктувати через дівчину із своїм молодшим братом, але і відступити не міг.

Згадавши наш з Вікою сьогоднішній вечір на даху багатоповерхівки, я посміхнувся.

Мені вже давно не було так добре і спокійно, як сьогодні. Кожна зустріч з цією дівчиною ніби лікувала моє розбите серце.

Віка Тихоновська нагадувала мені сонечко. Вона була світлою, щирою, доброю і дуже милою.

Цілісінький вечір я стримував себе, щоб не обміняти її, не погладити розкішне волосся. Я дивився на її губи і мріяв про поцілунок.

Одного разу я не стримався і дозволив собі заправити пасмо волосся їй за вушко.

Під час нашої зустрічі на даху я примудрився непомітно зробити кілька її фото. Діставши телефон з кишені, я почав їх гортати, милуючись гарненькою дівчиною, що притягувала мене, як магніт.

Дідько! Мені довелося докласти максимум зусиль і зібрати в кулак всю свою волю, щоб стриматись і не обійняти та не поцілувати Віку на прощання.

З одного боку я не хотів поспішати, тому що боявся налякати дівчину, а з іншого - не міг цього зробити, поки не розібрався з усією цією ситуацією і Макаром.

Допивши капучіно, я просидів ще хвилин десять в кафе і викликав таксі, щоб поїхати додому.

Повечерявши, я прийняв душ і взявши телефон, вмостився у ліжку. Сьогодні у мене не було жодного бажання щось вчити. 

Та й яке навчання, коли всі мої думки крутилися навколо однієї неймовірної дівчини.

Я збирався перед сном помилуватись тими фото, що я сьогодні зробив, але мені завадив Макар, що несподівано зайшов до мене в кімнату.

- Я вже вдома, - промовив він, сідаючи у крісло, що стояло неподалік від ліжка.

- Щось ти сьогодні рано ... Я думав, що ти прийдеш значно пізніше, Макаре, - промовив я, відкладаючи телефон.

- Раніше так і було б, але не зараз... На мене, як завжди, почали вішатися дівчата, але я вирішив втекти додому, бо не хотів зраджувати своїй Вікусі.

- Який же ти йолоп, Макаре. Ти не міг їй зрадити, бо ви з нею навіть не зустрічаєтесь, - роздратовано пробурчав я.

- Поки що не зустрічаюсь. Але незабаром все змінеться, - посміхнувшись, промовив Макар і вийшов з моєї кімнати.

Зітхнувши, я взяв свій телефон і написав повідомлення для Віки.

Я подякував їй за чарівний вечір і запитав, чи вона не проти знову якось зі мною зустрітись.

Віка відповіла, що їй теж сподобався вечір на даху і що вона із радістю знову сходить погуляти разом зі мною.

Я неймовірно зрадів, прочитавши її повідомлення і побажав їй солодких снів і спокійної ночі.

У відповідь мені прилетів милий смайлик. Я вже збирався подивитись перед сном фото Віки, коли знову припхався мій молодший брат.

- Вдале, ти переписувався зі своєю кралею? - Запитав він, підморгнувши мені.

- Чому ти так вирішив? - Роздратовано поцікавився я.

- Бо десять хвилин назад ти був схожий на грозову хмару, в зараз сяєш, як сонечко, - сміючись, відповів Макар.

- Ти щось хотів, Макаре? - Запитав я.

- Так. Я хотів, щоб ти завтра після уроків поїхав зі мною в торговий центр і допоміг обрати подарунок для моєї солоденької Вікусі.