27 Влад

Коли Віка сіла до нас в машину, я привітався і залип у своєму телефоні.

Я хвилювався, що Макар щось помітить і зрозуміє, що ми з нею знайомі значно краще, ніж показували.

Я втупився у свій телефон, намагаючись поводитись так само, як зазвичай і нічим себе не видати.

Макар всю дорогу розмовляв з Вікою і це мене жахливо дратувало. Він то пропонував її підвозити до школи щодня, то проводити в школу і зі школи, що було ще гірше.

Відмови дівчини зовсім не бентежили мого молодшого брата. Схоже, що він вже встиг до них звикнути.

Коли машина зупинилась біля школи, першим з неї вийшов Макар і допоміг вийти для Віки.

Коли я побачив, що Макар спробував взяти Віку за руку, мене наче струмом вдарило.

Помітивши, що Віка  не дозволила йому цього, я видихнув з полегшенням.

Я йшов позаду них і намагався взяти себе в руки і заспокоїтись. Мене наче розривало на дві частини.

Я розумів, що правильно - залишити Віку у спокої і не заважати своєму брату, але... Я не міг, не хотів відмовлятись від цієї світлої, доброї і милої дівчини.

Зайшовши в клас, я зайняв своє місце і почав готуватись до уроку історії. Макар продовжував крутитись біля Віки, розповідаючи їй якісь дурниці.

Трясця! Та коли вже розпочнеться цей клятий урок?! Хоч тоді мій брат дасть їй спокій.

Слухаючи вчительку, я періодично поглядав на Віку Тихоновську. В якийсь момент вона так мило заправила волосся за вухо, що я завис.

Мені нестерпно захотілось самому заправити їй волосся, доторкнутись до неї, обійняти, поцілувати...

Відразу згадалося те, як ми цілувались в кав'ярні і я важко зітхнув.

Діставши телефон з кишені, я написав повідомлення для Віки. Я запропонував їй зустрітись сьогоді вечером, якщо її це влаштує.

Я знав, що сьогодні мій брат збирався йти на день народження до свого найкращого друга і тому був впевнений у тому, що він не завадить нам з Вікою.

На перерві мені прийшла від неї відповідь. Віка написала, що із задоволення сьогодні сходить кудись зі мною.

Прочитавши це повідомлення, я задоволено посміфхнувся і трохи заспокоївся.

Сьогодні ми з Вікою знову зустрінемось. Треба тільки подумати над тим, куди її відвести.

Мені дуже хотілось вразити і приємно здивувати цю дівчину, тому потрібно було добряче постаратись.

До кінця уроків я тільки про це і думав. Нарешті мені прийшла в голову чудова ідея.

Я був би щасливий, як би і Вікторії сподобалось це місце.