26 Віка

Я вже вийшла з квартири, коли в сумці ожив мій телефон. Діставши його, я поглянула на екран. 

Виявилось, що це телефонував Макар. Цікаво, що йому знадобилось із самого ранку.

- Привіт, Вікусю! - почувся радісний голос мажорика.

- Привіт, Макаре! Щось сталось?

- Нічого не сталось. Я хотів запитати, чи ти вже в школі чи ще вдома.

- Я вже виходжу з будинку. А що?

- Це чудово. Бо я чекаю на тебе біля під'їзду.

- Чому ти тут? - Здивовано запитала я.

- Щоб провести тебе до школи, - задоволено відповів Макар.

Вийшовши з дверей, я відразу помітила руданя, який сяяв від радості і посміхнулась йому у відповідь, але моя радість тривала недовго.

- Ходімо, Вікусь, поїдемо разом в школу, - сказав Макар, беручи мене за руку.

- Поїдемо? - Шоковано перепитала я.

- Так, - сказавши це, Макар відвів мене до машини і відчинивши дверцята, запросив туди сісти.

- Не бійся, Вікусь. Це лише мій брат. Він хоч і занудний, але не кусається, - промовив Макар, коли помітив, що я заклякла на місці, побачивши Влада.

Трясця! Оце так поїздочка у мене буде... Я сидітиму між двома братами. Це ж повний капець... Хоч би не забутись про те, що ми з Владом типу не спілкуємось і не бовкнути зайвого.

Щоб не привертати уваги, я, привітавшись, сіла в машину поряд із Владом, а Макар всівся біля мене і зачинив дверцята машини.

Влад виглядав, як завжди спокійним і холодним. Коротко зі мною привітавшись, він завис у своєму телефоні.

Складалося враження ніби вчорашнього дня і не було, а мене для нього не існувало.

- Віко, ти чого така напружена? - Запитав Макар, доторкнувшись до моєї руки.

Не будеш тут напруженою, коли таке діється... Ааа! За що мені це все? До такого мене житя точно не готувало...

Я сиділа в машині між двома братами - близнюками Кліменками і з усіх сил намагалась поводитись природно, щоб не виглядати якоюсь переляканою дурепою.

- Тобі здалося, Макаре, - відповіла я йому, посміхнувшись.

- Вікусь, якщо хочеш, то я можу щодня вранці підвозити тебе до школи, - запропонував Макар.

- Дякую, але не треба. Я люблю гуляти. Мені подобається ходити в школу і зі школи пішки.

- Я теж люблю гуляти. Можу ходити разом з тобою, - сказав Макар, радісно посміхаючись.

- Не потрібно. Я люблю йти сама і думати про щось своє.

- Шкода... Але якщо що, то тільки скажи... - Зітхнувши, сказав Макар.

- Добре... Матиму це на увазі, Макаре...

- Май... Крім того, Вікусь, ти можеш звертатись до мене з будь якого приводу, я завжди радий тобі допомогти.

- Дякую, - відповіла я, зрадівши, що ми вже приїхали до школи.

Коли машина зупинилась, Макар вийшов першим і допоміг вийти мені. Він хотів взяти мене за руку, щоб так разом йти до входу у школу, але я не дала йому цього зробити.

Ми з Макаром йшли спереді, а слідом за нами йшов Влад і це мене дуже хвилювало.