24 Макар

Я був на сьомому небі від щастя, тому що Вікуся нарешті почала зі мною нормально спілкуватись, а не ганяти, як прокаженого.

Я так довго цього чекав, щодня отримуючи її невдоволені погляди та відмови, що досі не міг повірити у те, що все це відбувалось насправді.

Повернувшись додому після тренування, я зайшов в кімнату до брата, бо хотів з ним порадитись про те, куди було б краще запросити Віку.

Звісно, що у мене вже було багато побачень і я мав певний досвід та знав, що подобалось дівчатам, але цього разу я хотів влаштувати щось особливе, щоб вразити мою красунечку.

До цього часу ще жодна дівчина не змушувала мене так хвилюватись. Віка Тихоновська дуже мені подобалась і я ладен був зробити все, що завгодно, щоб вона погодилась стати моєю дівчиною.

Виявилось, що Влад ще не повернувся. Це було гарним знаком і означало, що мій брат почав  повертатись до свого звичного життя, бо після всієї тієї історії з Кірою, Влад постійно сидів вдома і не хотів ні з ким спілкуватись.

Як я не старався, не міг витягти його погуляти з друзями чи сходити на якусь вечірку і це дуже мене непокоїло.

Мені важко було бачити те, як старший брат страждав, зачинившись у себе в кімнаті. 

Прийнявши душ, я пішов на кухню, щоб розігріти собі поїсти, бо вже встиг добряче зголодніти.

Коли я дістав з холодильника їжу, щоб її нагріти, почувся шум в коридорі. Виявилося, що то мій брат повернувся додому.

- Будеш зараз їсти? - запитав я у Влада.

- Я вже поїв, але від чаю не відмовлюсь, - відповів Влад, ледь помітно посміхнувшись.

- Ого! У когось сьогодні гарний настрій? Буде тобі чай...

Помивши руки у ванній кімнаті, Влад зайшов на кухню. Я вже встиг зробити нам чай і розігріти собі обід.

- Дякую за чай, Макаре, - сказав брат, сідаючи за стіл.

- То що там у тебе, Владе? Тільки не кажи, що нічого не сталось, бо я не повірю. Я вже встиг помітити вогник у твоєму погляді. Нарешті мій братик перестав страждати і вирішив повернутись до життя.

- Не так я вже й страждав...

- Ага... Розкажи мені... Ніби я не бачив, як на тебе вплинула історія з тією дурепою, Кірою. Від тебе тільки тінь залишилась.

- Я сьогодні був кафе з однією дівчиною... 

- Хто вона? Гарненька? Я її знаю? - Закидав я брата питаннями, щойно почув про дівчину і кафе.

- Вона, і справді, гарненька, але більше я тобі нічого не скажу. Принаймні поки що... Коли ми з нею були в кафе, до нас підійшла Кіра.

- От бісова коза! Як у неї тільки совісті вистачило показатись тобі на очі?! Шкода, що мене там не було... Я б сказав їй все, що думаю про неї і те, як вона вчинила з тобою. Що від тебе хотіла ця падлюка?

-  Хотіла, щоб я її вибачив і ми знову були разом, - відповів Влад, важко зітхнувши.

- Дідько! Жаба безсоромна! Як вона посміла просити про таке?! Тільки не кажи, що ти їй вибачив і ви з Кірою знову разом!

- Не скажу, бо я не вибачив. Відверто кажучи, я ледь стримався, щоб цього не зробити...

- Хух! Головне, що ти встояв і не піддався тій нахабній заразі, Владе. Молодець! Я пишаюсь тобою, брате. А як відреагувала та дівчина на появу тавоєї колишньої?

- Нормально... Я вибачився перед нею і в кількох словах все пояснив. 

- А що було потім?

- Потім я провів дівчину додому.

- Клас! Впізнаю свого братика...  Вона тобі подобається?

- Так, вона мила, приємна, добра і гарненька дівчина... Мені подобається з нею спілкуватись.

- Чудово! Я дуже радий за тебе, Владе і сподіваюсь, що незабаром ти мене з нею познайомиш.

- Не поспішай так, Макаре... Я ще сам не знаю, що відчуаю до цієї дівчини.

- А що там знати? Гарна, добра і мила дівчина - це саме те, що тобі треба.