22 Влад

Побачивши Кіру біля нашого з Вікою столика, я спершу трохи розгубився, але вчасно взяв себе в руки.

Як би я не хотів цього визнавати, але я все ще не міг спокійно реагувати на цю дівчину і її появу.

Вибачившись, я сказав для Віки, що повернусь за кілька хвилин і вийшов разом з Кірою на вулицю.

Я дуже не хотів, щоб Віка бачила наші  з Кірою розбірки, тому вирішив відвести свою колишню дівчину подалі.

- Владе, я хотіла з тобою поговорити, але ти постійно ігнорував мене... Тепер мені зрозуміло чому... Тобі вже було не до мене. Швидко ж ти викинув мене зі свого життя, замінивши на іншу, - невдоволено промовила Кіра, дивлячись на мене з осудом.

- Кіро, тобі нагадати, чому ми розійшлися? Ти була тою, хто зрадив, - розлючено промовив я.

- Владе, то була помилка... Чому ти не хочеш мене вислухати? Я дуже шкодую про це...

- Кіро, мені байдуже шкодуєш ти чи ні. Я не хочу більше тебе бачити чи чути. Мене бісить сама думка про те, як ти зі мною вчинила, - сердито сказав я, спопеляючи поглядом свою колишню дівчину.

- Владе, твої слова роблять мені боляче. Я все ще кохаю тебе... Як ти цього не розумієш? Кожен може помилитись... Зізнайся, що ти теж досі мене любиш.

- Ти теж зробила мені дуже боляче, Кіро. Припини брехати про свої почуття до мене, бо я знаю правду. Те, що було між нами, вже в минулому. Нехай там і залишається. Я просто більше не вірю тобі. Знайди собі іншого бовдура, щоб тебе розважав, а з мене досить. Я більше не хочу тебе бачити. Ти це зрозуміла?

- Але...

- Я запитав, чи ти мене зрозуміла...

- Так... - Відповіла Кіра, ховаючи обличчя у долонях.

Розвернувшись, я зайшов в кафе і попрямував до столика, де на мене чекала Віка.

Після розмови з Кірою, у мене досі було неспокійно на душі. Бісило те, що я, як останній дурень, закохався по вуха у ту хитру і корисливу брехуху.

Хоч я і не хотів цього визнавати, але я досі щось до неї відчував, не дивлячись на те, що сталось.

Мені було боляче бачити її повні очі сліз. Я ледь стримався, щоб не обійняти її.

В якийсь момонт у мене навіть з'явилось бажання пробачити Кіру, але я швидко його відігнав.

Зараз мені хотілось просто побути на самоті і спробувати заспокоїтись та привести в порядок свої думки і почуття, але я не міг залишити Віку.  

Я вічув полегшення, коли ми з Вікою пообідали і закінчили з десертами. Я планував викликати таксі і відвезти дівчину додому, а потім і самому поїхати.

Хотілося швидше опинитись в своїй кімнаті, бо у мене більше не було сил приховувати свій кепський настрій.

Та Вікторія сказала, що хоче пройтись пішки, бо живе неподалік і бажає трохи прогулятись.

Дівчина так мило посміхнулась і зашарілась, що це викликало і у мене посмішку.

 Я й сам не зрозумів, коли встиг запропонувати повести її додому. Спілкуючись з Вікою, я відчув, як мій кепський настрій швидко змінюється.

Через деякий час я геть забувся про свої проблеми, розповідаючи дівчині про поїздку у Францію на канікулах.

Коли ми дійшли до будинку Віки, я навіть пошкодував про те, що вона так близько мешкала.