19 Влад

Коли Віка зайшла до школи, я відразу це помітив. Сьогодні вона була якоюсь особливо гарненькою.

На обличчі у Тихоновської сяяла посмішка, від якої у мене серце закалатало, як ненормальне і самому захотілось посміхнутись.

Я навіть завис на кілька секунд, витріщаючись на Віку, поки не зловив на собі дивнй погляд нашого однокласника.

Майже відразу поруч з Вікою з'явився Макар. Він щось їй розповідав, а вона сміялась. Звісно, що мій брат щедро засипав її компліментами.

Якого біса Макар постійно біля неї крутиться? І чому Віка так мило з ним спілкується?

Все це мене добряче дратувало. Так сильно, що на уроці я майже не слкухав вчителя, бо спостерігав за тим, як мій молодший брат постійно зиркає на Віку.

На перерві я дістав з кишені телефон і написав повідомлення для Віки. Я запропонував їй після уроків зустрітис в парку, що знаходився неподалік від школи.

Я планував запросити Віку у своє улюблене кафе "Коники". Там смачно готували і воно знаходилось досить близько.

Мені там завжди було затишно і спокійно. Чомусь мені дуже хотілося, щоб і для Віки там сподобалось.

Щойно пролунав дзвінок з останнього уроку, я пішов на наше  Вікою місце зустрічі.

Я прийшов першим. Стояв і чекав з байдужим виглядом, але постійно зиркав у бік входу в парк.

Віка з'явилась трохи згодом.

- Ти маєш чудовий вигляд, - захоплено сказав я, підійшовши до неї.

Віка зашарілась і це було дуже мило. Кафе розташовуалось досить близько, тому ми швидко до нього дістались.

За непримітними дверима ховалось те саме місце, яке я любив. Коли ми увійшли всередину, я відразу поглянув на Віку, бо мені було дуже цікаво, як вона відреагує.

Віка застигла на кілька секунд і почала роззиратись довкола. Чудернацькі меблі, музичні інструмент і старовинні прялки, що звисали зі стелі, кумедні малюнки на стінах - усе це виглядало дивно і водночас дуже затишно.

- Вау... - Захоплено промовила Віка.

Цього слова мені вистачило, щоб видихнути з полегшенням. Схоже, що їй сподобалось.

 Ми знайшли вільний столик і я допоміг дівчині сісти. Ми зробили замовлення.

Віка весь час задоволено усміхалась, розглядаючи інтер'єр. Вона була у захваті, і це було видно без слів.

Я уважно стежив за її реакцією і швидко зрозумів, що запросити її сюди - це було гарним рішенням.

- Це одне із моїх улюблених місць, - сказав я, усміхнувшись.

- Дякую, що показав його мені. Тут дуже класно.

- Радий, що тобі сподобалось.

Нам принесли  замовлення. Кілька хвилин ми їли мовчки. Я дуже хотів запитати у Віки, що сталося, що вона так різко змінила своє відношення до мого брата, але не знав, як це краще зробити.

- Владе, дякую тобі за ручку. Мені вона дуже сподобалась, - мило посміхнувшись, сказала Вікторія.

- Здорова користуйся. Слухай, Віко...  А як так сталося, що ти почала спілкуватись з Макаром?

Віка трохи здивувалась, але все мені розповіла. Виявилось, що мій брат захистив її від хуліганів, коли вона поверталась і супермаркета.

- Після того випадку, я змінила думку про Макара. Він, хоч і нахабний і легковажний, але все ж хороший хлопець, - закінчила свою розповідь дівчина.

Не знаю чому, але після цих слів я напружився. Мені не подобалось те, що вони з Макаром спілкувались.

Я збирався сказати щось для Віки, але мені завадили.

- Швидко ж ти про мене забув, Владе... Привів у наше місце іншу? - Почувся невдоволений голос моєї колишньої дівчини, Кіри.