16 Влад

Поглянувши на Віку і Макара, що стояли в класі біля вікна, я важко зітхнув і подумуки вилаявся.

Віка голосно сміялася, слухаючи мого молодшого брата. Макар сказав якусь чергову дурницю і Тихоновська штовхнула його ліктем під бік.

Дідько! Та що це сьогодні коїться?! Раніше Віка ніколи так не робила. Зазвичай вона його відшивала. Інколи навіть досить жорстко.

А тепер вони мило спілкувалися, жартували, сміялися... Дивлячись на все це, я відчував, як у мене всередині щось неприємно стиснулось.

Цікаво, що я пропустив? Що такого могло статися, щоб за один день  Вікторія так кардинально змінила своє відношення до мого брата? 

Спокійно, Владе... Тобі байдуже... Абсолютно байдуже, що Віка Тихоновська більше не тікає від Макара, як від пожежі.

Тобі байдуже, що Віка усміхається так мило і привітно саме йому. Байдуже, що Макар нахилився до неї і щось прошепотів на вухо.

Дивлячись на них, я мимоволі стиснув щелепи. Мене все це жахливо дратувало.

- Владе, ти з нами? - запитав хтось однокласників.

- Так, - спокійно відповів я, навіть не повертаючи голови.

Дідько! Спостерігаючи за Вікою і своїм молодшим братом, я зовсім не слухав того, про що говорили однокласники, а лише робив вигляд, тому і не знав на що тільки що погодився.

Та що зі мною, в біса, відбувається?! Треба негайно заспокоїтись і привести свої думки в порядок.

Я спокійний, холодний, байдужий... Трясця! Холодний і байдужий, який чудово пам'ятав, як його поцілувала дівчина, що зараз фліртує з моїм братом.

Як на зло, мені відразу згадалась кав'ярня. Аромат кави, розгублений погляд Віки, її теплі, ніжні і трохи несміливі губи.

Тоді вона думала, що я - це Макар. І цей факт чомусь зовсім не полегшував ситуацію, а дратував ще більше.

Я згадав, якою шокованою виглядала Вікторія, коли я сказав їй правду про той випадок.

Зрозумівши свою помилку, вона почервоніла і виглядала так наче хотіла втекти.

Тим часом Макар знову нахилився до неї занадто близько, а я миттєво напружився. Та як він сміє так нахабно поводитись?!

Почувся тріск і мій олівець, який я тримав в руках, розломався навпіл. Дідько... І чого я так сильно психанув?

- Ти чого так нервуєш, Владе? - Здивовано запитав у мене Юрко, з яким ми разом сиділи за партою.

- Я не нервую. Просто олівець виявився якимось неякісним, - спокійно відповів я.

Коли пролунав дзвінок на урок, Макар пішов на своє місце і мені відразу стало спокійніше, бо він більше не крутився біля Віки.

Я обіцяв для Віки обід. Схоже, що час для нього настав. Діставши з кишені телефон, я написав їй повідомлення. 

Вперше в житті я так нервував, чекаючи відповіді від дівчини. А якщо у них з Макаром вже були якісь спільні плани і Віка мені відмовить?