15 Віка

- Макаре, як ти тут опинився? - Запитала я, уважно дивлячись на симпатиного, рудоволосого мажорика.

- Вікусь, ти повіриш, якщо я скажу, що просто проходив повз? - Посміхнувшись, запитав хлопець

- Не повірю... - Серйозно відповіла я.

Макар важко зітхнув і провів рукою по своєму волоссі.

- Я ... Слідкував за тобою, - нерішуче відповів мажорик.

- Що?! Як це слідкував?! - Обурено поцікавилась я.

- Я влаштував засідку біля твого будинку. Хотів дізнатись, чи ти з кимось зустрічалась, - винувато опустивши голову, відповів Макар.

- Макаре, ти взагалі нормальний?! Слідкувати за дівчиною і чатувати біля її будинку - це, між іншим, не ок!

- Я це чудово знаю, Вікусь... Просто я не розумів, чому ти мене постійно відштовхуєш, тому і подумав, що ти з кимось зустрічаєшся... Я хотів дізнатись, хто він...

Дивлячись на те, як цей зухвалий і самовпевнений хлопець винувато опустив голову, я зітхнула. 

- Я ... Ні з ким не зустрічаюсь, Макаре, - відповіла я.

Почувши це, Макар так зрадів, що навіть не намагався цього приховати.

- Справді? - Вирішив уточнити він.

- Так... Макаре, хоч я досі злюсь на тебе за цю дурну ідею із засідкою, але дуже вдячна, що ти допоміг мені.

Макар усміхнувся, але цього разу це була тепла, щира і справжня посмішка, а не та нахабна і зухвала, яку він демонстрував зазвичай.

Саме в цей момент я усвідомила, що хлопець, якого я вважала легковажним і зухвалим блазнем, зовсім не такий.

Сьогодні Макар показав мені, що він може бути турботливим, сміливим і надійним хлопцем, чим дуже мене здивував.

В його міцних обіймах я відчувала тепло і спокій. Мені дуже сподобався аромат його парфумів.

Стоп! Віко, куди це тебе понесло?! Невже ти забулась про те, що вже давно закохана в його брата - близнюка, Влада?! Треба негайно тікати...

- Макаре, мені вже час додому... Ми з мамою збирались пити чай...  - Розгублено промовила я, звільняючись від його рук.

- Добре... Тоді до завтра, Вікусь...

- Ще раз дякую за допомогу, Макаре. До завтра, - сказавши це, я поспішила до свого під'їзду.