13 Віка

Сидячи на ліжку у своїй кімнаті, я крутила в руках сріблясту ручку. Вона мені дуже сподобалась, але я вирішила, що буду користуватись нею лише вдома, щоб не викликати у однокласників зайвого інтересу.

Коли мама повернулась з роботи, я вже встигла зробити біьшу частину домашних завдань.

Я помітила, що вона виглядала стомленою і трохи сумною. Моя мама не любила розповідати про власні проблеми, труднощі чи хвилювання. Вона звикла тримати все в собі.

Швиденько повечерявши, вона пішла у ванну кімнату.

Хоч мама не ділилась зі мною своїми проблемами, я завжди відчувала, коли їй було важко і намагалась якось підтримати.

Зараз бав саме такий момент. Щоб підбадьорити маму, я вирішила збігати до найближчого супермаркету і купити до чаю її улюблені цукерки.

Зібравшись, я вийшла з квартири. Я поспішала, бо хотіла повернутись якомога швидше.

Купивши цукерки для мами, а для себе пачку печива, я поспішила додому.

Я вже майже дійшла до нашого будинку, коли побачила, що двоє місцевих хуліганів били Сашка Радченка із нашого під'їзду.

Цей хлопець був дуже неповороткий і мав зайву вагу. Саме через це ті два йолопи постійно з нього знущались і частенько відбирали кишенькові гроші.

Батьки Сашка працювали за кордоном, а він жив з бабусею, тому захистити його було нікому.

Старенька бабця хоч і намагалась вступитися за внука, але це мало чим допомагало.

Ця жахлива ситуація мене завжди бісила.

- Відчепіться від нього, придурки! - крикнула я, підійшовши до хлопців.

Від страху у мене навіть коліна почали тремтіти, але я намагалась вдавати із себе сміливу і круту.

- Йди собі, куди йшла, дурепо! -  Сердито порадив мені один із хуліганів і в черговий раз штовхнув бідолашного Сашка.

Розсердившись, я дала копняка цьому придурку. Ой лихо! Чим я думала?! Що я накоїла?!

Тепер мені точно капець, бо ці вилупки візмуться за мене...

- Ти геть здуріла? - Здивовано поцікавився хуліган і схопив мене за руку.

Трясця! Та я точно здуріла... Що мені тепер робити?

Як на зло, поблизу нікого не було. Я вже збиралася заверищати на все горло, щоб покликати на допомогу, але не встигла, бо неочікувано з'явився Макар Кліменко.

Щойно він підійшов, хуліган відпустив мою руку. Довго не думаючи, мажорик на кинувся на тих придурків. Він так їх гамселив, що ті виродки драпанули, накиваючи п'ятами.

Схоже, що вони були сміливі і зухвалі тільки перед тими, хто був слабшим за них.

А коли з'явився сильний супротивник, то ці виродки злякалися і втекли.

- З тобою все добре, Віко? Ці йолопи нічого тобі не заподіяли? - Схвильовано поцікавився Макар.

- Зі мною все добре... Ти з'явився дуже вчасно. Дякую, Макаре, що вступився за мене. Чесно кажучи, я дуже злякалась.

- Бідолашка... Не навиджу таких потвор, що дістають слабших від себе аби здаватися крутими, - говорячи це, Макар обійняв мене.

Від несподіванки і шоку, я навіть поворухнутись боялась.

Оце так поворот! Щойно Макар Кліменко врятував мене від хуліганів, а тепер намагається заспокоїти, міцно обіймаючи.

Та як тут заспокоїтись? Моє серце калатало, як навіжене.

Мажорик не поспішав мене відпускати. Мені навіть здалося, що він ще міцніше притис мене до себе.

- Макаре, а як ти тут опинився? - Трохи оговтавшись, поцікавилась я.

- Вікусь, ти повіриш, якщо я скажу, що просто проходив повз? - Зітхнувши, запитав Макар.

- Не повірю...