11 Віка

Сьогодні я збиралась в школу з особливою старанністю. Хотілося вилядати якнайкраще, щоб вразити Влада.

Всю дорогу до школи я згадувала про те, як ми з ним вчора спілкувались і як він мені посміхався.

Ех... Знали б мої однокласниці, що вчора до мене додому приходив сам Влад Кліменко... Вони б точно погубили б свої щелепи від здивування. Мені було трохи шкода, що я не могла повихвалятись цим перед ними, але то дрібниці.

Біля входу в школу на мене вже чекав Макар. Я впізнала його по кросівках і рукзяку. Мажорик сяяв від щастя і посміхався на всі тридцять два.

- Привіт, Віко! Ти сьгодні неймовірно виглядаєш. У мене був кепський настрій, але я побачив тебе і він відразу покращився, - радісно промовив Макар.

- Привіт, - важко зітхнувши, промовила я.

Ми з Макаром пішли разом у клас. Цей нахабний мажорик спробував взяти мене за руку, але я не дала йому цього зробити.

Зайшовши в клас, я відразу помітила Влада. Він сидів за своєю партою і розмовляв про щось з товаришем.

Мене трохи засмутило те, що він навіть не поглянув на мене.

-  Віко,ти чого така сумна із самого ранку? - Поцікавилась моя сусідка по парті, Ніка.

- Просто не виспалась, - відповіла я, дістаючи з сумки зошит, ручку і підручник з алгебри.

На всіх перервах Влад поводився так само, як це було раніше ніби вчорашнього дня і не було.

У мене склалося враження, що я знову перетворилась для нього на невидимку і це дуже мене засмучувало.

Я розуміла, що він не буде відкрито зі мною спілкуватись, але можна було б хоч поглянути у мій бік, а не вдавати наче мене не існує.

Коли ми з Нікою сиділи в шкільній їдальні, ласуючи булочками з корицею і чаєм, мені на телефон прийшло повідомлення з невідомого номера.

Прочитавши його, я відчула, що мене ніби виросли крила. Це було повідомлення від Влада.

Він написав, що я маю чудовий вигляд і порадив зазирнути в мою сумку. Відкривши сумку, я спершу нічого не помітила, але потім мені на очі потрапила срібляста ручка. І не просто ручка, а дорогуща брендова мульти - ручка.

Коли Влад написав, щоб я зазарнула в сумку, я очікувала знайти якусь шоколадку, а знайшла ручку, що коштувала дорожче, ніж мої кросівки.

Я шоковано поглянула на Влада Кліменка, але він продовжував вдавати, що не помічає мене.

- Ого! Вікусь, звідки у тебе така краса? - Запитала Ніка, допиваючи свій чай.

- Це по... Подарунок... - Розгублено відповіла я.

І коли тільки Влад примудрився підкинути мені в сумку цю ручку? 

- Нічогенький такий подарунок... Пощастило тобі.

Взявши телефон, я написала повідомлення для Влада. Я подякувала йому за подарунок і написала, що не варто було купувати щось таке дороге.

Відповідь прийшла мені майже відразу. Мажорик написав, що вчора я йому дуже допомогла і він це цінує.

Я помітила, як він крадькома поглянув на мене і посміхнулась.

- Віко, ти завела собі багатенького хлопця? - Запитала Ніка.

.