3 Влад

Як мене вже дістали всі ці нав'язливі дурепи. Кожна з них вважає себе особливою і хоче, щоб я звернув на неї увагу. Бісить!

Одного разу я вже закохався по самі вуха... Наївний дурень... Я вважав, що Кіра - це особлива дівчина і вірив у те, що вона щира зі мною. Але виявилось, що від мене їй потрібні були лише дорогі подарунки і розваги, а любила вона іншого.

З тих пір я більше нікого не пускав у своє серце. Краще так, ніж потім знову страждати і почуватися останнім йолопом.

- Владе, у мене завтра день народження. Я б дуже хотіла, щоб ти прийшов, - промовила моя однокласниця, Інга Кулінська, натягнувши на обличчя милу посмішку.

- Хотіти нешкідлво, - відповів я.

- Тобто ти не прийдеш? - Вирішила уточнити блондинка.

Дідько! Та вона ще тупіша, ніж я думав... Я вже стільки разів  відшивав цю Інгу, а вона все ще не зрозуміла, що зовсім мені не подобається.

- Не прийду, - зітхнувши, відповів я.

Відкараскавшись від нав'язливої блондинки, я вийшов з класу. Уроки вже закінчилися, але на мене ще чекало тренування із баскетболу.

Почувши, що прийшло повідомлення, я поглянув на екран телефона. Це знову була Кіра. Я вже й номер змінив, бо не хотів більше з нею спілкуватись, але вона продовжувала мене діставати, стверджуючи, що я не так все зрозумів.

Вилаявшись, я поклав телефон у кишеню. До тренування ще було пів години і я вирішив випити кави.

Прямуючи до виходу зі школи, я помітив, як мій брат, Макар, вже в сотий раз намагавсяся запросити на побачення Віку Тихоновську.

Я не розумів того, навіщо він бігав за цією дівчиною і принижувався, якщо вона не хотіла з ним спілкуватись і прямо йому про це казала.

Я зайшов в невеличку кав'ярню, що знаходилась поряд зі школою і взявши каву, сів за столик. Сьогодні в кав'ярні майже не було відвідувачів і це здавалося дивним, бо завичай тут було людно.

Дивлячись у вікно, я пив каву і поглядав на годинник, щоб не запізнитись на тренування і не вхопити покарання у тренера.

В якийсь момент мені стало гаряче і я зняв сорочку, залишившись у футболці.

- Знаєш, Макаре, я не піду з тобою на побачення... Але я хочу дещо спробувати... - Почулося біля мене.

Повернувши голову, я побачив Віку Тихоновську. Я хотів сказати їй, що вона помилилась і я не Макар, але не встиг, бо Віка неочікувано сіла поряд зі мною на диванчику і схопивши мене за барки, притягла до себе і поцілувала.

- Нічого не вигадуй собі, Макаре. Це сталося лише раз і більше ніколи не повториться. Просто експеремент. Зрозумів? - Сказавши це, Тихоновська так швидко рванула до виходу з кав'ярні і зникла ніби її тут ніколи і не було.

Капець... Схоже, що вона нас з братом сплутала, бо я як і Макар був у білій футболці...

Мене так ошелешила дивна поведінка Віки Тихоновської, що я геть забув про тренування, тому запізнився і таки вхопив покарання від тренера.