1 Віка

- І куди це наша принцеса так поспішає? - Почувся знайомий голос, який останнім часом жахливо мене дратував.

- Дай мені спокій, Макаре, - роздратовано промовила я.

- Вікусь, не будь такою злючкою, - усміхаючись, сказав нахабний мажорик.

Я збиралась сказати Макару якусь капость, але промовчала, бо задивилась на його брата - близнюка, що саме проходив повз нас.

Ой леле! Який же він класний... У мене часом навіть подих перехоплювало, коли Влад знаходився поблизу.

Він весь такий вродливий, холодний і неприступний. Не те, що його безголовий, несерйозний і набридливий брат.

 І чого мені так не пощастило?! Чому на мене запав саме Макар, а не мій солоденький Влад?

- Сходимо сьогодні кудись разом, принцесо? - Запитав цей діставучий мажорик.

- Ні! - Невдоволено відповіла я.

- Чому? - Не відступав Макар.

- У мене багато домашніх завдань, - роздратовано відповіла я.

- Вікусь, але сьогодні ж п'ятниця... Попереду ще всі вихідні. Ти ще встигнеш десять разів ті завдання поробити... - Продовжував дратувати мене Макар.

І чого цей нахаба ніяк не хоче залишити мене у спокої? У мене через цього йолопа зараз точно почне око сіпатись.

- Макаре, я нікуди не хочу йти разом з тобою! - Сердито сказала я і вийшла зі школи на вулицю.

Минуло лише кілька місяців з того часу, як Влад і Макар Кліменки перевелись у нашу школу.

Вродливі, спортивні і рудоволосі мажорики відразу привернули увагу всіх  дівчат.

Наші однокласниці розділились на два табори. Одні стали фанатками веселого і несерйозного Макара, а інші почали фанатіти від серйозного, холодного і трохи пихатого Влада.

Звісно, що я належала до другого табору. Влад полонив моє бідолашне сердечко з першого ж дня, як з'явився у нашому класі.

Правда, цей красунчик, з крижаним і зверхнім поглядом, не звертав на мене жодної уваги. На відміну від свого брата - близнюка, Влад навіть не дивився у мій бік.

Прийшовши додому, я перевдяглась і взялася готувати їсти. Я знала, що мама сьогодні знову працюватиме в нічну зміну і повернеться додому дуже стомленою, тому намагалась їй допомогти.

Поки варився гречаний суп і готувалося овочеве рагу з курятиною, я вирішила трохи перекусити.

Зробивши собі чай і кілька бутербродів з сиром, я сіла за стіл і взяла телефон, щоб  помилуватися фотками Влада.

Гортаючи їх, я згадала про Макара і важко зітхнула. Це було досить дивно. Брати Кліменки були схожі між собою, як дві краплі води, але кардинально відрізнялись за характерами.

І що ж мені робити? Я примудрилась закохатись у хлопця, який ніколи не зверне на мене уваги.

Натомість на мене запав його брат - близнюк, що не давав мені спокою і жахливо дратував.