12

Машина їхала на шаленій швидкості, мені було настільки страшно, що я впала наче в ступор, вжавшись в сидіння тільки кліпала очима і мовчала сподіваючись, що якимось чином Денис забуде про мене, та даремно сподівалася, машина різко зупинилася біля багатоповерхового будинку, Денис вилетів з неї наче ошпарений, я ще сильніше вжалася в сидіння, хоча, куди більше, хлопець різко відкрив двері і гаркнув:

• Виходь!
• Денисе, будь ласка -  в мене вкотре стояли сльози на очах, не ставши слухати мене, хлопець підхопив мене на руки і поніс до будинку, я брикалася і виривалася як могла, та нічого не виходило, Денис значно сильніший за мене, а ще він злий, я відчуваю який він напружений, хтозна, що від нього чекати, зайшовши в ліфт і натиснувши на кнопку потрібний поверх хлопець так мене і не відпускав, а навпаки притискав сильніше, я сподівалася що в квартирі він мене відпустить, ми поговоримо і все таки він відвезе мене додому до батьків, хоча ні , я викличу таксі. Піднявшись на потрібний поверх Денис відкрив двері і вже в середині випустив мене з рук, але глянувши на Дениса я його не впізнала він мовчки стояв і дивився на мене наче голодна собака на шматок м’яса, мені це дуже не подобалося.
• Для чого ти мене сюди привіз? – я кинулася до вхідних дверей в надії що вони відкриті, але як тільки я торкнулася рукою до ручки хлопець схопив мене наче ляльку і кудись поніс.
• Негайно відпусти мене!!!! Вже б’ючись в істериці кричала я, та на це Денис не звертав уваги
• Дівчинко моя, як же я тебе кохаю, як я скучив, за тобою, за твоїм тілом, запахом, мммм…- опустивши на ліжко промовляв Денис.
• Ні ні ні… я не хочуууу, Денисе ти ж не такий- і стала плакати ще дуще, хлопець на секунду зупинився.
• Який??! Який я?! не роби з мене монстра, ти так само хочеш мене як і я тебе, я ж знаю що ти кохала мене і я тебе кохаю, для чого ти впираєшся? – і потягнувся до мене з поцілунком, він вже встиг скинути з  себе сорочку і розстібнути штани.
• Солоденька моя- промовив він розірвавши на мені плаття на клапті.

       Скрутившись калачиком, я тихенько лежала вдаючи що заснула, сліз вже не було, все що можна напевно виплакала, певно думаючи що я сплю, Денис акуратно встав і вийшов з кімнати, я полежавши кілька секунд прислуховуючись до звуків в квартирі, зрозуміла що він вийшов поговорити по телефону, підхопившись з ліжка я почала очима шукати в що мені можна одягнутися, плаття моє можна вже відправити в смітник, в очі впала ЙОГО сорочка і як би бридко мені не було, я змусила накинути її на себе, визирнувши з за дверей почула, що Денис досі говорить по телефону, я тихесенько прошмигнула в коридор до дверей  і дякувати Богу вони були відчиненими, швидко, не втрачаючи ні секунди, я вилетіла в під’їзд і прошмигнула в ліфт, коли закривалися двері ліфта  побачила що до мене біжить Денис.

• Будь ласочка, хоч би він не встиг – наче молитву повторювала я, і він таки не встиг, бо двері закрилися ледь не перед його носом, вискочивши з ліфта побігла на вулицю, і на мою удачу біля входу стояло таксі, з нього якраз хтось виходив, я вскочила в середину.
• Благаю, швидше, від везіть мене додому – розридалася я, не знаю як це виглядало з боку, але водій співчутливо глянув на мене і навіть не запитавши куди, різко рванув з місця.
• Де ж твій дім, дитинко?-звернувся до мене чоловік, я трошки заспокоїлася, взяла себе в руки, продиктувала адресу.
• Вибачте але в мене не має грошей – звернулася я до водія.
• Іди з Богом – промовив він, і я вийшовши з машини пішла до будинку, світло в середині не горіло, значить усі сплять, це мабуть на краще, не хочу щоб мене таку хтось побачив, матері з Володимиром говорити нічого не буду, досить що я їх на весіллі осоромила і знову, ні вони ніколи нічого не дізнаються,  їдучи в таксі я обдумала що робити далі, сьогодні ж повернуся до Лондона, після того що сталося я не маю права бути поряд з Ніком, як тільки прилечу зразу ж з ним поговорю.  Тихенько прокравшись в свою кімнату, спочатку я залізла в душ, після, почала збирати речі і замовила квиток на літак, рейс на десяту ранку, чудово. Оглянувши кімнату  переконалася що всі речі зібрані, глянула на годинник восьма ранку. Я спустилася з валізою  залишила її біля дверей, мама якраз спускалася на сніданок.
• Софіє, дівчинко моя, ти щось погано виглядаєш, що сталося ?– підійшла блище мама, я ледь стримала себе щоб не розплакатися і кинутися її в обійми та розказати про те що зробив Денис, але ні, я не можу, я повинна бути сильна.
• Мамо, все добре.
• А що це за валіза? – здивовано спитала мама.
• Це моя, в мене рейс на десяту ранку.
• Що? Чому? Ти ж мала тільки завтра летіти, що сталося?
• Все добре, просто за Ніком скучила, в нього проблеми якісь, хочу бути поряд.
• А як же ми? Твоя сестричка, ми так мало побули разом?
• Мамусю, сестричці аж цілий рік, прилітайте до мене якось.
• Ну добре – погодилася мама. Поснідавши, ну як поснідавши, розтерши їжу по мисці я піднялася бо телефон просигналізував що під’їхало моє таксі, як почула що до будинку під’їхала машина, мені враз забракло дихання, це ВІН, ні ні ні… тільки не це, прозвучав дверний дзвінок, Володимир пішов відкрити двері
• Софіє, що сталося? Ти раптом зблідла, тобі погано? – схвильовано запитала мама.
• Матусю, будь ласка вибач мене я підбігла обняла її  чмокнула в щоку сестричку і прожогом кинулася за валізою, добре що в нас був ще один вихід з будинку, швидко добігши до таксі, я навіть валізу в багажник не поставила, а кинула в салон на що таксист щось пробубнів собі під носа
• Швидше! Поїхали! -крикнула я, і ми поїхали, поки я не сіла в літак мене трусило, я дуже хвилювалася щоб Денис мене не наздогнав, раніше я думала що ненавидіти його не  можна більше, як я помилялася, але зараз я його ще й боюся, страшенно.