11

• Софіє, моя дівчинко!!! -  закричала мама, як тільки побачила мене на порозі будинку, підбігла і згорнула у обійми.
• Мамо, знайомся - це Ніколас.
• Можна просто Нік – протягнув руку для привітання мамі.
• Маргарита,  це мій чоловік Володимир, а це молодша сестричка Софії, Даринка. Після знайомства нам запропонували відпочити. Зайшовши в свою кімнату в якій я не так довго жила, спогади почали атакувати мої думки, несподівано Нік взяв мене за руку і прошепотів на вухо.
• Все добре, я з тобою – мені так потрібно було почути ці слова, після цього мені наче стало легше дихати, пройшло досить часу, щоб я це все відпустила, в мене є Нік, який мене кохає, якому я довіряю і знаю що він зі мною через почуття, а не через те що йому хочеться пограти з чужими життями. Прийнявши душ з дороги, переодягнувшись ми спустилися повечеряти, вечеря видалася тихою сімейною, майже весь час увага була прикута до Даринки, яка вже потрошки починала говорити. Коли ми встали з за столу до мене звернувся Володимир:
• Софіє, ми можемо поговорити?
• Так, звичайно – вийшли на вулицю в альтанку.
• Софіє, завтра на святі буде присутній Денис, я попередив його що ти також будеш і щоб він не смів навіть наближатися до тебе, я вкотре прошу вибачення в тебе за свого сина, я дуже хочу щоб завтрашній день ти і Денис розділили нашу радість з нами, я розумію що він вчинив по відношенню до тебе дуже підло, але можливо вам варто поговорити і може ви раз і назавжди відпустите цю ситуацію? – я не знала що відповісти Володимиру, можливо його правда.

              З самого ранку мама метушилася на кухні

• Софіє, клич Ніка і будемо снідати, адже нам ще причепуритися треба перед святом.
• Добрий ранок Маргарито, я вже є – обіймаючи і цілуючи в щоку сказав Нік.
• Ой яка ви гарна пара – розчулилася мама, але вмить суворо промовила.
• Нік, Софія добра, ніжна, чуйна дівчина,  прошу не ображай її, ще однієї зради вона не перенесе – весь мій хороший настрій як рукою зняло, ну навіщо вона про це згадала, я вже хотіла вийти з кухні бо в очах зібралися непрохані сльози та мене зупинив Нік.
• Маргарито, я скажу це раз і сподіваюся що до цієї теми ми більше не повернемося, я кохаю вашу дочку, і хочу бути з нею завжди поряд, якщо вона це дозволить, я стану найщасливішою людиною на землі, але змушувати чи квапити її не буду, все має відбутися за її бажанням, щось доводити вам, я теж не буду, я просто хочу стати для Софії тим, ким вона вже є для мене. В мене як і в мами зникла здатність не те що розмовляти, навіть дихати, ми стояли і переглядалися одна на одну, але за мить я відмерла і обняла Ніка, він це те що мені потрібно.

Після сніданку ми з мамою поїхали в салон краси, Нік захотів залишитися вдома, до нього зателефонували з роботи. Приїхавши додому я застала Ніка збираючим речі.

• Що сталося?
• Софіє, люба, мені терміново потрібно повертатися, на роботі виникли серозні проблеми – Нік підійшов до мене обійняв ніжно поцілував в губи.
• Вибач мене маленька, я дуже не хочу залишати тебе тут саму, але це важливо, та якщо хочеш, то я залишуся тільки скажи – Нік сказав це щиро, а не для того щоб я його пожаліла чи ще щось таке.
• Звичайно, все розумію, якщо так потрібно то повертайся, мені тут затримуватися не має потреби відбуду свято і зустрінуся з подругою і теж прилечу – м’яко усміхнулася я, хоча на душі з’явилася якась не зрозуміла мені тривога. Провівши на літак Ніка, я вирушила в Ресторан де мало відбутися святкування. В ресторані зі входу було одразу зрозуміло що це дитяче свято безліч повітряних кульок як на землі так і під ногами, конфетті,  багато діток різного віку яких розважали аніматори, мильні бульбашки, мультяшна фотозона, іменинниця побачивши мене кинулася до мене з протягнутими руками.
• Сьофііі…
• Привіт імениннице, це тобі- вручила я подарунок, це від нас з Ніком .
• Софіє уже шкода що Ніку треба було повернутися – з досадою в голосі промовила мама.
• Так, дуже шкода, але в нього виникли проблеми на роботі і…
• Ти кохаєш його? – якось несподівано запитала мама.
• Я…. –  не встигла нічого сказати, бо всі думки вилетіли з голови коли я побачила хто до нас наближається.
• День – звернулася Даринка до Дениса.
• Так це я, вітаю тебе з днем народження рости велика і щаслива – присівши, вручив подарунок Денис іменинниці, і підводячись поглянув на мене, в його погляді було стільки всього і сум, біль, каяття, хоча, що це я собі таке придумала, нічого такого немає, привиділось мені.
• Привіт Софіє, радий тебе бачити – рушив в мій бік Денис, а я хоча налаштовувала себе на зовсім іншу поведінку все ж сіпнулася від нього, наче сполоханий заєць і зробила крок назад.
• Привіт… вибачте мені треба… - залепетала якось невиразно і швидко гайнула на терасу, трясця,  не сподівалася що зустріч з Денисом так виб’є мене з колії.
• Софіє.. – за мною вийшов Денис, мені це зовсім не подобалося бо окрім нас більше нікого не було, а чого чекати від Дениса я не знала, я як з’ясувалося після кількох місяців відносин зовсім його не знала.
• Денис, прошу давай не будемо ворушити минуле, було і було!
• Ні ні, послухай я…
• Не хочу, я думала що це хороша ідея приїхати сюди, але я помилилася, вибач, але мені треба іти – я зібралася зайти всередину ресторану, як ззаду мене обійняв Денис.
• Солоденька моя, як я винен, будь ласка вислухай мене, я вкотре прошу в тебе пробачення
• Не треба Денис, я сподіваюсь ти був собою задоволений, тоді, на весіллі, коли виставив мене посміховиськом, за що ти тоді просиш пробачення, адже все сталося так, як ви планували? Для чого знов цей театр, знов хочеш мене виставити наївною дурепою? Не вийде, бо попередній урок я добре засвоїла, я більше ніколи тобі не повірю, післязавтра я повертаюся в Лондон, сподіваюся до того часу ми більше не побачимося – я вже схопилася за ручку як Денис схопив мене на руки і поніс, я почала пручатися, вириватися, кричати, але всі були в ресторані де грала музика, з тераси був вихід на парковку, туди мене і ніс Денис, відкривши свою машину він запхнув мене на переднє сидіння і заблокував двері потім сів сам і рушив. Мене взяла така паніка що я почала не те що плакати, ридати, мене всю трусило.
• Солоденька моя не плач, ти ж знаєш я не заподію тобі шкоди.
• Не знаю!!! – закричала я – я нічого не знаю, куди ти мене везеш?? Я хочу додому, відвези мене додому і забудь, забудь про моє існування!!! – машин зупинилася.
• Не можу, я не можу тебе забути, я тебе кохаю, закохався ще тоді на першому нашому побаченні, а можливо і раніше, визнавати цього не хотів, але це так, і план цей ми придумали зі Стасом , точніше це Стас придумав, підбив мене на цю дурню та я майже одразу зрозумів що це не правильно, я не хотів тебе використовувати – дивлячись перед собою і не відпускаючи з рук керма говорив Денис, але справа в тому що мені було байдуже, так я була закохана в цього хлопця, навіть не так, він був моїм першим коханням, але ту біль яку він мені заподіяв своїм вчинком не виправити нічим.
• Відвези мене додому будь ласка – спокійно промовила я.
• Побудть зі мною хоча сьогодні, мені це дуже потрібно – майже з мольбою в голосі промовив Денис
• Я виходжу заміж
• Що??!! – заревав Денис
• Так, після мого повернення в Лондон ми почнемо готуватися до нашого з Ніком весілля, так що …
• Ти не вийдеш за нього заміж – зжав кермо до побіління кісточок Денис і рванув з місця я ж втиснулася в сидіння і сиділа як миша, сто разів пожалкувавши що сказала Денису про весілля…