10

• Софіє, будь ласка приїдь, це ж перший день народження твоєї молодшої сестрички – благаючим голосом говорила мама.
• Мам, я не думаю що це хороша ідея.
• Сонечко все буде добре, пройшло вже досить багато часу, тай Володимир хоче тебе побачити ми так довго не бачилися. Звісно ж ми не бачилися, я просто не могла нікого бачити зі свого минулого, єдина з ким я підтримую зв’язок, Леся, та і це завдяки її наполегливості. Хоча, чому я маю відмовлятися, рік роботи з психологом, і я ожила, а ще останні пів року я зустрічаюся з дуже хорошим хлопцем і цього разу я впевнена що його почуття до мене абсолютно щирі, Ніколас (Нік) старший за мене на 8 років, високий, широкоплечий, м’язистий, світловолосий, коротко стрижений, блакитноокий молодий чоловік, ми з ним познайомилися в арткафе, я спочатку налякалася бо виглядав він як типовий вишибало з клубів (як у фільмах), але трошки поспілкувавшись, я зрозуміла що ця людина мені дуже приємна, мені легко з ним, він завжди говорить правду, всі його друзі щасливі в шлюбі люди, він мене з ними познайомив майже одразу після нашого з ним знайомства, по правді я довго до нього приглядалася, боялася знову бути обманутою і використаною, але за час спілкування з Ніком, я не помітила в його вчинках чи поведінці корисливості чи не щирості, ну і коли я зрозуміла що він щирий зі мною я вирішила бути щирою і з ним, розповівши про найскладніший період мого життя, якщо чесно, я чекала що ще до закінчення мною розповіді він розчаровано встане і піде, та цього не сталося, він встав підійшов до мене і обійняв мене міцно-міцно, і сказав:
• Софіє, я не скажу що я ідеальний, бо це не так, але якщо ти даш нам шанс, я обіцяю, ніяких таємниць, брехні, зрад, недомовок не буде, але цього і прошу від тебе, я закохався в тебе як тільки побачив сидячою за столиком в кафе – я сіпнулася.
• Я розумію, після розказаного тобою, розумію що ти можеш і не сказати мені цих слів, я тебе ні до чого не силую – і як бути байдужою до такого чоловіка. Я погодилася з ним на стосунки, і не жалію.
• Нік,  моя мама запрошує нас приїхати на день народження моєї сестрички, я дуже хочу щоб ти поїхав зі мною – затамувавши подих чекаю відповіді.
• Якщо ти хочеш щоб я був з тобою то чому б ні, замовляй квитки- не передати словами яка я була рада.

              Денис

• Так – гаркнув в слухавку я, навіть не глянувши хто телефонує, мені зовсім не подобалася тактика  Кості. (Костя мій підлеглий)
• Добрий день, сину -  заговорив мій батько (з моменту як зникла Софія, ми бачилися всього кілька разів)
• Ну привіт батьку, щось сталося? – я напружився.
• І так і ні, Денисе, ми з Маргаритою запрошуємо тебе сьогодні до нас на вечерю – мені аж мову відняло, я не був в будинку в якому вони живуть з дня їхнього весілля.
• Буду о 18.00
• Чекаємо – і поклав трубку.

За весь цей час в моєму житті відбулося достатньо змін, я здобув таки диплом юриста, але так ним і не став, бої я не закинув, а навпаки почав займатися ними частіше, мені потрібно було чимось заглушити душевний біль і я глушив його фізичним, там я познайомився з досить таки непоганими хлопцями і ми створили охоронну фірму, на сьогоднішній день досить таки не погану. Про свою солодку дівчинку я не забував ні на хвилину, як я тільки не благав батька сказати де вона, він мовчав. Так само мовчала її подруга Леся, мені аж прикро що в мене немає таких друзів, як вона на мене накинулася коли я підстеріг її біля університету, обличчя заживало довгенько. Я вирішив працювати  розширювати свою сферу впливу щоб одного дня таки знайти мою дівчинку.

18.00 я стою на порозі будинку в якому прожив так мало часу, але з ним пов’язано так багато чудового, подзвонивши у двері мені відкрив батько, обійняв мене.

- Проходь у вітальню – я не сказавши ні слова пройшов і побачив Маргариту на руках в якої сиділа маленька дівчинка, вона поглянула на мене і посміхнулася, а після, потягнула свої маленькі ручки до мене.

- Якщо не хочеш, то нічого страшного.

- Ні ні.. я хочу, можна? – Маргарита дала малечу мені в руки, а та міцно обійняла мене за шию від цього жесту в мене мурашки побігли по шкірі.

- Мам,  День… - белькотала мала.

- Так Даринко, це твій братик Денис – сказала Маргарита.

- Ну що ж, сідаймо за стіл – потерши руки, ніби нервово сказав батько. Ми сіли за стіл, Даринку забрала погодувати няня, а мене не покидало відчуття що батько з Маргаритою хочуть мені щось сказати.

- В цю суботу ми  святкуватимемо день народження Даринки і запрошуємо тебе – випалила Маргарита.

- Я буду- сказав я не роздумуючи.

- Це ще не все – сказав батько, і наступна його фраза змусила моє серце пропустити удар

- Софія також приїде, але, вона буде не сама і прошу тебе тримати себе в руках, не робити дурниць і не змушувати нас жаліти що ми запросили тебе на свято -  в вухах шумить, таке враження що мозок просто закипає, моя.. моя солодка дівчинка… я її побачу… все, більше нічого не має значення….

- Денис! ти мене чуєш??- певне вже енний раз звертається до мене батько.

- А, так- звісно, вибачте мені вже час – встаючи з за столу, кажу я.

• А як же… - хотіла щось сказати Маргарита.
• Вибачте, але в мене справді сьогодні ще є справи, гарного вечора.
• Тоді я проведу – встав слідом за мною батько.
• Синку, я розумію в тебе були певні почуття до Софії, але пройшло вже досить часу, я сподіваюся що ти вже все відпустив і заспокоївся, я повторюсь, вона приїде не сама і я б не хотів щоб через це, виникали якісь конфлікти чи непорозуміння.
• Та все одно мені кого вона притягне з собою, головне що вона буде тут і я зможу її побачити…
• Вона приїде з нареченим – бам!!!! Ці слова як грім серед ясного неба.
• Та що ти верзеш? який наречений??
• Його звуть Ніколас і вони вже більш ніж півроку разом, зі слів Маргарити в Софії з цим Ніколасом все дуже серйозно – ні ні ні… цього не може бути… Софія.. моя солодка дівчинка, вона може бути тільки зі мною, який наречений, де він тільки взявся?? Атакували думки мою голову поки я на шаленій швидкості їхав в зал.