1

--Софіє, це всі коробки, чи є ще? – запитує мама.

-Усі , а новий будинок далеко від міста? -мене це хвилює, тому що я ще та соня і люблю поспати як можна довше.

- Не турбуйся, прокидатися раніше щоб добратися до університету не доведеться – відповідає мама, чому я дуже рада. В цій квартирі ми жили з мого народження, тут всі мої спогади, моє дитинство, але місяць тому мама заявила що знайшла будинок і хоче його придбати, я звісно зраділа, завжди мені подобалося свіже повітря, простір, взагалі атмосфера заміського життя але мама виховувала мене сама, і будинок фінансово ми не могли потягнути,  та кілька років тому маму взяли на роботу в круту дизайнерську студію (вона в мене дизайнер) і наші справи пішли в гору. Чоловік від якого я народилася (батьком я його не можу назвати), отже цей чоловік покинув маму коли дізнався що вона вагітна, та щей шльондрою назвав, мовляв дитину нагуляла, але мама в мене молодець, будучи покинутою, вагітною мною змогла  довчитися, піти працювати, згодом гарно себе зарекомендувати і стати вельми успішним дизанером, я дуже вдячна їй за все, адже вона моя підтримка і опора, вона мені замінила обох батьків, і коли я повідомила що хочу навчатися на художника вона мене вкотре підтримала, хоча ніколи не приховувала що бачить мене юристом, мій покійний дідусь був першокласним юристом от мама і покладала надії на те що я піду по його стопах, коли була маленька  багато часу проводила з дідусем, але коли мені виповнилося 14 років, його не стало. Щось я пішла у спогади, до чого я,   вчора прийшовши з роботи мама сказала збирати речі бо завтра ми вже будемо заїжджати у новий будинок, я з захопленням взялася пакувати речі адже дуже вже мені кортіло побачити будинок, мама чомусь хотіла щоб для мене був сюрприз те як він виглядатиме, якби ж я знала що сюрприз буде і не один….

                                                                            ***

-Під’їхавши до будинку який був величезним нічого не сказати я спочатку не зрозуміла що це саме ТОЙ будинок про який говорила мама, але коли вона вийшла і попрямувала прямо до вхідних дверей я зрозуміла це місце в якому я буду жити. Зайшовши всередину я не стрималася:

-Вау..., як же тут гарно…

- Я старалася - вийшовши з сусідньої кімнати очевидно вітальні, сказала мама, але вона була не одна, біля неї стояв чоловік, дуже гарний, її ровесник, і через хвилину розглядань я його впізнала це  керівний фірми в які вона працює.

- Добрий день, Софіє, мене звати Володимир Олександрович, але можеш звертатися до мене просто Володимир – він протягнув і потис мою руку, а я стояла і не могла нічого вимовити бо не розуміла чому він тут, але всі потрясіння на цьому не закінчилися. Через секунду наше рукостискання розпалося через дзвін битого скла і лайку.

-Та щоб тебе!! Хто придумав  поставити вазу біля сходів? - і вже за мить в кімнату заходить хлопець молодий і дуже схожий на Володимира Олександровича.

- Денис! - підвищив голос Володимир.

- Тату, ти вже прислугу встиг найняти, який молодець - підійшов хлопець до батька і похлопав його по плечі. На долю секунди в очах мами я помітила розгубленість, та вже за мить Володимир  обійняв мою маму якось зовсім по власницьки наче хотів захистити, і сказав:

- Денис, Софія, ми довго думали як вам це казати, але ви вже не маленькі і повинні нас зрозуміти, ми довгий час процювали з Маргаритою і в один момент зрозуміли що ми подобаємося один одному як чоловік і жінка, я зробив пропозицію Марго і від сьогоднішнього дня, ми житимемо усі тут.

З одного боку я була рада за неньку, видно що Володимир її кохає. Він дивиться на неї як на найцінніше що є в його життя, водночас мені трішки неприємно що мама мене не повідомила за яких обставин ми переїжаємо,  взагалі про їх серйозні наміри, поки я занурилася в свої роздуми як мені до всього всього відноситися Денис після хвилинного ступору вирішив сказати свою думку про те що відбувається:

-Тату!!! Ти що з глузду з’їхав, що ти таке собі видумав, ти сказав що ми просто переїжаємо, ти нічого не сказав про те що вирішив одружитися. Та ще й на кому, оцій ….. - він зміряв маму таким поглядом наче вона бруд під його нігтями.

-Я не дозволю  цьому статися, я проти!!! - кричав він так  що почав покриватися червоними плямами

- Денис!!!! що ти собі дозволяєш???як ти відгукуєшся про мою майбутню дружину???

- Ніяка вона тобі не дружина, і не буде, я не дозволю! - не припиняв стояти на своєму Денис.

-Вибач люба, і ти вибач Софіє сказав Володимир.

-Ану ходімо я тобі дещо проясню, сказав він таким тоном що страшно стало навіть мені, але Денису очевидячки було байдуже. Вони пішли на вулицю, а ми з мамою залишилися в будинку.

-Вибач люба – звернулася до мене мама.

-Ми не знали як вам повідомити і вирішили що…

- Що поставити перед фактом найкращий варіант??? - з образою в голосі сказала я.

- Софіє, ну вибач, я вже зрозуміла що треба було вас підготувати але ми не очікували  такої реакції.

- Мамо, я рада за тебе мені подобається і будинок і Володимир, але цей Денис…. Йому обов’яково жити з нами? Він якийсь скажений. Мама трошки насупилася,  але без злості в голосі сказала:

-Софіє в Дениса було…. Ну скажемо не дуже щасливе дитинство, але я думаю що він не такий злий яким хоче показатися на перший погляд, будь ласка прояви терпіння у спілкуванні з цим хлопцем, я думаю що він прийме нас, не зразу звісно але все буде добре – сказала мама якось так впевнено, хоча її думки я не поділяла але ну що ж діватися немає куди, квартиру ми вже продали повертатися нікуди, доведеться притиратися з цим  букою…