Розділ 14.2

- Прийшов мене рятувати? – криво посміхнулася. Через випитий алкоголь перед очима все розпливалося, але в душі жевріла надія, що  чоловік, як завжди закине її на плече і понесе в авто, де вони будуть їхати разом і розмовляти про її важливу місію.
- Ні, просто… хотів переконатися, що з тобою все гаразд, - підійшовши ближче вона помітила, що він все ж збрив занедбану щетину, - Бачу, що не все так добре.
По тілу відчувала, як пульсує алкоголь, як розслаблення наповнює не лише тіло, а й розум. Не хотіла сваритися, не хотіла звинувачувати у всьому Адама.
- Забери мене звідси, - прошепотіла.

Адам відчув спазм у грудях. Як же йому хотілося почути ці слова, але за інших обставин.
- Ти маєш зрозуміти, - відказав і сів поруч. Як завжди її гарне тіло було для нього магнітом, тому він спробував ненароком притулити своє плече до її плеча, і лише впевнившись, що дівчина не сторониться від нього сказав, - Я можу зробити це лише тоді, коли ти зрозумієш весь біль Веронії і захочеш сама все змінити.

Знову ця Веронія… Дівчина скривилася, ніби перед нею була миска з опаришами. Ну за що їй така доля, за що життя, яким вона не може керувати?
- Я розумію, - відповіла, - Людям важко, проте… я ж не політик.
- Не обовязково бути політиком, аби люди йшли за тобою.
Люди? За нею? Анна повільно захитала головою посміхаючись.
- Аби за кимось йшли люди, ця людина, як мінімум повинна бути вільною.

«Ну чому вона знову?»
Адам розтратовано потер долонями по колінам.
«Коли вона врешті зрозуміє?»
- Анно, у нас мало часу для твоєї адаптації. Ти повина зосередитися і спробувати почати все спочатку.
- Почати що? Вести політичне життя?
- Ні. Почати по іншому власне життя.

Анна відчувала, що Адам розмовляє з нею, як з дитиною, яка не розуміє всієї серйозності ситуації. Вона знайшла в цьому щось образливе, але не хотіла починати сварку. Знала, що зараз не час і не місце для конфлікту.
- Я хочу лише жити своїм життям, - промовила вона, відчуваючи розчарування від того, що Адам не розуміє її.

Раптом він встав з ліжка і голосно вигукнув:
- АННО! Скільки можна? Невже ти думаєш, що все може вирішитися само собою? Невже ти думаєш, що тобі дадуть жити твоїм життям?
Руками закрила вуха, аби не чути його крику.
- Чому ти прийшов? – сказала, проте Адам не чув.
- У тебе немає шляху назад. Країну прочісують, у пошуку тебе. Тебе у будь якому випадку знайдуть, якщо я залишу тебе і ти повернешся в село. Розумієш?

Звісно вона все розуміла. Від беспорадності зотілося рвати на собі волосся, але що робити?
- Забери мене звідси, - прошепотіла, тому Адам перепитав.
- Що ти сказала?
Алкогось і відчуття безвиході підштовхнуло до того, про що вона би шкодувала, але не зараз. Підвелася на ноги і одним рухом розвязала сукню, яка була на ній. По ногах відчула, як та ніжно впала додолу. 
Адам рухнув на коліна, спробувавши обняти Анну, але вона відштовхнула його.
- Ти ж хочеш цього, - сказала криво посміхнувшись.
- Не дурій, - він хотів знову спробувати одягнути її, проте Анна вмить розстібнула бюсгалтер.
Чоловік завмер. Його дихання збилося, проте він залишався на підлозі навколішках перед дівчиною, яку бажав найбільше за все у цьому світі. Але він не міг скористатися своїм положенням. Ні, поки вона у його волі й поки не відчуває себе вільною – не має права.
- А не такий, як ти думаєш.

В цю мить Анна подумала, що воліла б ще випити стопку горілки, аби довести справу до кінця. Вона вирішила сьогодні віддатися чоловіку, і Адам був найкращим варіантом. До того ж їй подобалося, як він зашарівся, коли глянув на її голі груди і опустив очі. Сидів навколішки, ніби особистий слуга.
Ця ситуація забавляла дівчину, тому вона ступила крок назад і сіла назад на ліжко.

Вона спостерігала за Адамом з незвичним для неї задоволенням. Його реакція викликала у неї дивовижне задоволення від влади, яку вона нарешті відчула  контролюючи ситуацію. Проте під цією маскою задоволення ховалася хвилююча невпевненість щодо того, чи робить вона правильно.
А з іншого боку: що є правильно в її ситуації?

Стискаючи у своїх долоняї її сукню – не смів підіймати погляд, лише простягнув перед нею.
- Одягнися, - сказав сухо.
- На врядчи це саме те, чого ти хочеш, - сказала.
- Найбільше чого мені хочеться, аби ти не залежала від мене.

Що? Невже він говорить правду.
- Тоді відпусти.
Не дочекавшись, що вона забере сукню, сам встав і прикрив вбранням її голі груди.
- Гаразд, - сказав, проте сам не вірив у щирість своєї згоди.
Оченята дівчини замерехтіли. Вона відкинула надокучливу сукню і знайшла у шафі свою футболку з брюками.

Чоловік мовчав. Він відчував, що Анна чіпляється за будь яку можливість втекти від нього і від цього в грудях бракло повітря.
І лише коли вона одягнулася, сказав:
- Але далі без мене.