Розділ 13.2

Ні сьогодні, ні будь-коли ще Анна не мала наміру комусь належати.
— Відпусти, ато матимеш неприємності! — гаркнула до чоловіка.
Ніхто не звертав уваги на перелякану дівчину, яку притис до стінки кремезний чоловік. Жінки були зайняті, а чоловіки усі думали лише про своє і точно б не переймалися про долю якоїсь там проститутки.
Анна за мить ніби вийшли з тіла. Вона не хотіла тут бути. Не хотіла бути однією з цих бідолашних жінок. Душу огорнув розпач і огида, яка настільки переповнила, що сльози полилися самі собою.
— О, — чоловік провів рукою по обличчю, — Так ти мені подобаєшся ще більше.
«Бридко»
Анна закрила очі: музика, сміх, дзенькіт келихів. Як вона дійшла до цього? Адам! Цей чоловік – маріонетка Заходу подумав, що може грати в Бога? Так просто бере її й поміщає в різні умови, де вона повинна застосовувати весь свій хист заради виживання. Але це…
«Гаразд, Адаме, я зроблю, те що потрібно»
Рішуче відкрила очі й схопила чоловіка за руку, від чого той аж сахнувся.
Вона посунула у свою кімнату тримаючи відвідувача за руку.
— Ще такого не бачив, — щиро дивувався клієнт публічного дому, — Таку виставу розіграла, що і сам повірив.
Він сміявся, а дівчині було не до сміху. Вона всадовила чоловіка на ліжко.
— Як тебе звуть? — запитала.
— Костянтин. Для тебе просто Костя.
Він схопив її за груди. В цей момент Анна намагалася не закричати, не битися.
— Йди до мене, — шепотів. 
І вона б пішла, але відчувала, що просто не зможе довести цю справу до кінця. Відчувала, що точно злякається і відступить.
— Зачекай секунду, — попросила і вискочила в коридор.
Вже там скоріше побігла до бару, де обслуговував худорлявий чоловік, який статурою нагадував підлітка.
— Новенька? — запитав, коли наливав їй горілки.
— Так.
— Тоді цього буде замало. Він швидко дістав ще одну п'яти грамову стопку і налив з верхом.
Анна була певна, що вона має виконати цю місію на відмінно. Як можна зрозуміти цих жінок, якщо не побути в їх шкірі?

В довгому коридорі затрималася біля дзеркала. Перед очима пливло, але вона встигла розгледіти в собі все той же переляк, який застиг у тілі.
«Не роби цього» — просила себе.
«Ні, я маю»

Повітря бракло, а в очах помутніло в момент, коли Анна переступила поріг своєї тимчасової кімнати. Вона вирішила віддатися клієнту публічного будинку. Не так задля цілей дослідження життя бідних жінок, як заради того, аби насолити Адаму.
«Ось до чого ти мене довів» — хотіла сказати йому перед тим, як він залишить її в спокою. Була певна, що якщо вона опуститься настільки низько, то Адам більше не буде підносити її до лавр правителів Веронії.

В цю мить Адам ні про що не здогадувався. Пив капучино в автівці розмовляючи з Рубі, яка заради свого нового статусу – носила довгу перуку.
— Усі хто потрібно – тримають мовчання? — запитав.
— Так, — відповіла дівчина в телефоні.
Адам досі не звик бачити Рубі без яскравого макіяжу і короткого червоного волосся. Натомість вона була схожою на звичайну красиву дівчину, на яку би він і сам звернув увагу. Проте не зараз… можливо раніше, але не тоді, коли був закоханим в іншу.
— А вона знає? — запитала Рубі, через що чоловік знітився.
— Адаме, ти що досі їй не розповів?
Він нервово стискав паперовий стаканчик.
— Рубі, я не певен, що вона зможе.
— Як це?
— Ні, я роблю все можливе, але вона… вона прагне іншого і я її розумію.
— Чого іншого?
— Вільного життя від усіх цих правил.
— Усі ми цього хочемо, Адаме, тому ми маємо це завдання.
— Морозов так просто не уступить народу, я певен у цьому.
— Це залиш мені, — сказала Рубі, а за тим прошепотіла, — Пробач, мушу бігти.
І в цю секунду Адаму і самому захотілося бігти. Йому хотілося зараз подивитися, як там Анна. Чи змогла адаптуватися, чи плаче зачинившись у кімнаті? Чи поспілкувалася вона з пані Маргарет – жінкою, яка мала владу і гроші. А головне мала публічний будинок, який їй вдалося відкрити завдяки щедрим можновладцям і друзям Морозова. Жінки називали її «мамочка» і вона єдина, яка знала про Анну і її місію в публічному будинку. Пані Маргарет було за сімдесят. Вона вміло ладила з владою, але в її душі жевріла надія на вільну Веронію. Вона поставила умову – Адам не буде щодня навідуватися до своєї підопічної, аби та змогла вбутися.
В цю мить Адам мав погане передчуття і тому вирішив діяти.