Розділ 8.2

Під вечір, коли Ромашка вже була видоєна у хліві, а декылька курей з півнем, яких мала Зося – кублилися для сну в курятнику – жіночка крутилася біля цинкової балії, куди наливала окріп, який каструлями носила з груби.
— І що, прям догола роздягатися? — ніяковіла дівчина, коли усвідомила, що участі митися прямо на дворі – не уникнути.
— Мийся, як хочеш, — хмикала Зося, яка до кінця дня мала втому. Вона б сама не відмовилася полежати в такій балії, аби хто їй наносив води.
Дивлячись на настрій господарки Анна вирішила мовчати. Просто крутилася навколо. Біля балії Зося поклала кусок господарського мила і кружку. Можливо раніше б Анна не милася б ним, проте зараз, коли вона не милася понад два тижні – була ладна використовувати будь-що, аби просто змити піт зі шкіри.
— А ніхто не стане сюди заглядати? — наважилась ще раз поставити питання дівчина, проте Зося мовчала.
Жінка видала Анні в руки чистий, великий рушник.
— Як помиєшся, воду не зливай, на ніч деякі речі замочу, — наказала господарка, перед тим як піти у хату.
Анна несміливо зняла білизну і сукню, які їй видала Зося. В жінки було багато одягу з її молодості, який вона берегла на горищі.
Прозора вода у балії видавалася такою заманливою. Анна опустила спершу одну ніжку, а потім іншу. Сівши у балію, взяла кружку й почала себе поливати. Потім взяла господарське мило і водила ним по руках, шиї, грудях, животі… намагалася намилити спину. І коли рука опустилася між ноги – почула шурхіт за воротами.
— Хто там? — одразу запитала прикриваючись руками.
Прислуховуючись більше нічого не чула, крім гуркоту власного серця, яке тремтіло від страху. Найбільше боялася, що це сільські чоловіки, яких вона терпіти не могла.
Мерщій замоталася в рушник і босими ногами побігла до воріт. Не побачивши нікого – мерщій змила з себе мило в балії й окутавшись в рушник – побігла у хату.
— Та ти що?! — сердилася Зося, — Я декілька годин гріла тобі воду, що б ти ось так бігом вмилася? Тобі б і кружки вистачило б!
— Не сердіться, мені показалось, що за воротами хтось підглядає.
— А як підглядає то що? Брудними ходити? А нехай його!

На вечерю господарка подала варену молоду картоплю, помідори із сіллю і декілька шматків купленого хліба.
— Якщо будеш дуже ніжною – не виживеш в селі. Тут стрижень мати потрібно, — вчила дівча.
А Анна в цей момент лише і згадувала звуки, які чула біля воріт. Вона була впевнена, що за нею точно хтось спостерігав. Але хто?
Врешті після вечері, вона лягла на ліжку і провалилася в сон, який здавалося тривав не більше п’яти хвилин, бо Зося її збудила.
— Трясця, Анно, скільки це може бути? Я кожного разу повинна тебе будити? Ану мерщій доїти Ромашку і швидко жени її на поле. Сьогодні у нас багато справ.
Дівчина так і зробила: видоївши Ромашку гнала її на поле з палицею в руках. Корова не могла навіть передихнути, бо дівчина раз по раз штурхала її в боки. Вже на полі, побачивши чоловіків – не слухала їх. Вони щось там кидали їй у слід, сміялися, але головне вони нічого не говорили, про минулу ніч. Отже – біля воріт не було жодного з них. І це неабияк тішило.
— То що там Анно, кому даси з нас? — почула голос Андрія.
Нічого не відповідала – лише показала середній палець.

Вже прийшовши додому – Зося одразу всунула їй в руки пакет.
— Що це? — не зрозуміла дівчина.
— Там молоко ранішнє, сир, сироватка.
Сама ж Зося закинула собі на плече ще один пакет.
— От добре, що ти в мене така з’явилася. Підемо сьогодні продавати. Он скільки всього тепер можу взяти.
— А у Вас що?
— В мене таке-сяке: огірки, кабачки, горох, смородина.
Йшли селом, поки ще роса не зійшла. А коли вийшли з села і направилися на трасу, через невеличкий ліс – Анна відчула дрижаки. Їй було страшно покидати селище. А що коли з тих, хто їде на трасі – упізнає її?
Ні, преса ніколи не знімала наречену Морозова. Її обличчя було таємницею для народу. Проте у Морозова було багато найманців, яким він міг дати завдання для її пошуків.
Ще здалеку Анна помітила людей, які сиділи біля траси з різними баночками, кульками…
— Вже прийшли? — перепитала Анна.
На що втомлена від ноші Зося лише ствердно похитала головою.
— Добрий день! — привіталася вона, а за нею Анна повторила.
— А хто це з тобою? — розпитували жінку.
Анна тим часом мовчки допомогла Зосі розставити «урожай» так, аби людям в автівках було все видно.
Авто одне за одним зупинялися і купували у людей, які продавали поряд. Анна намагалася не дивитися на покупців. Вона боялася одного – що вони її взнають.
Раптом біля них припаркувався темний джип, з якого визирнули дві чоловічі голови.
— За скільки продаєте?
— А Вам що? — перепитала Зося.
— Її, — показали пальцями на Анну.