Розділ 8.1

Анна вже пробула у пані Зосі два тижні.
Весь час відчувала присутність Адама, ніби той спостерігає за нею. Врешті він був одним-єдиним у всьому світі, який знав, що вона тут. Навіть дивувалася, що Адам не розшукує її в цьому селищі.
«Він щось задумав» — не виходило з голови.
Заспокоювала себе тим, що він дав їй спокій, але головою розуміла, що це не можливо.
Село ж досі гуділо про нову помічницю пані Зосі. Де-не-де чула: «А хто це? Хто вона для Зосі? Чи не шахрайка?»
Одного Анна не могла зрозуміти – що цінували ці селяни так, що аж боялися шахраїв з міста?
Всі селяни були відверто бідними. У жодного в селі не було проведеної води у хату, бо «це дорого», ні в кого не було навіть килимів, бо це «марна трата грошей». Зате в селі були жінки, які з ганчірок плели доріжки. Прати й митися ходили до ставка, але й то таємно. Бо ставок належав якомусь багатію з міста, який найняв охоронців. А ті своєю чергою весь час відганяли місцевих від ставка.
— Не можу зрозуміти, як в наш час не мати грошей на те, аби провести воду в будинок, — дивувалася Анна.
Пані Зося вже звикла на всі її питання відповідати «бо така влада», проте дівчина не припиняла дивуватися.
Вони йшли через поля, через садки, аби дібратися до ставка. Анна несла на спині пакет з речами, які потрібно було попрати й думала про те, як же тут гарно. Пані Зося теж на спині несла речі, які потребували прання. І вона неабияк раділа, коли дівчина з захопленням роздивлялася краєвиди.
— Так тут потрібно маєток звести. Така ж краса — у дівчини аж "світилися" оченята.
Коли наблизилися до ставка, пані Зося схопила дівча за руку і швидко потягнула в кущі, які були біля ставка.
— Ми будемо прати тут? Хіба в цих хащах немає змій?
— Ці гадюки не страшніші за тих, які шастають тут з автоматами.
Автомати? По тілу дівчини пробіглися дрижаки. Що вона тут робить? Невже всі у селі перуть свої речі ціною власного життя?
Пані Зося насипала у ставок трішки порошку і господарським милом почала затирати плями на брудних речах. Анна повторювала за жінкою прислуховуючись до кожного шелесту.
Дівчина прала речі перший раз у житті. Вона ніколи не думала, що прання може бути небезпечним.
— А якщо вони нас тут помітять, то що буде? — прошепотіла.
— Сподіваюся нічого, — так же тихо відповіла Зося.
В цей момент Зосі було страшно не менш ніж Анні. Нещодавно все село гуділо від того, що ці охоронці зґвалтували молоду Катрусю, яка пришла сюди попрати. Помилка дівчини була в тому, що вона пішла зі своїм собакою, який крутився біля неї – тим і привернув увагу охоронців.
На неофіційній раді селян було постановлено піти з вилами на охоронців, проте Катруся чомусь почала виправдовуватися і говорила, що це не правда. Зося була певна, що чоловіки просто залякали дівчину і що зґвалтування справді було. Бо ті не раз розпускали руки до жінок, коли десь перетиналися з ними.
На щастя, коли прання було завершено – вони закинули в пакети мокрі речі й понесли їх додому, аби вже там розвішати на мотузці у садку.
Весь час Анна оберталася. На що Зося її заспокоювала.
— Якщо вони нас тут побачать, все одно не доведуть, що прали ми саме в їх ставку.
— А чому не можна вигадати чогось іншого, — не могла зрозуміти Анна.
Зося вже втомилася все пояснювати. Тому вона змовчала про криницю і про її здатність висихати, через що жінка просто економила воду, як і решта селян.
Після того, як вони розвішали одяг – Анна знову побігла на поле, аби пригнати Ромашку на денну дійку.
Але тут почула знову викрики чоловіка, який носив воєнну кепку. Вона вже знала, що його звати Андрій.
— Що то за дівиця в селі появилась,
Ні фігури, ні натури, лиш пикой вродилась.
Анна не звертала уваги. Ці троє чоловіків кожнісінького дня те і робили, що гнали сюди свою худому й розходилися, коли вона верталася додому.
— Що оглухла? — не припиняє Андрій.
А вона б веліла оглухнути, аби лише їх не чути.
Проте цього разу вирішила не змовчувати.
— Ви замість того, аби мені докучати, краще б з охоронцями біля ставка розібралися. Ваші мами туди прати ходять, а ви здоровечі бугаї лише Рево біля магазину в центрі п'єте, та й корів гоните, аби зі мною позагравати.
— Загравати з тобою, — засміялися.
— Так, зі мною, замість того, аби врешті прогнати тих, хто по селі собі дозволяє з автоматами ходити. Фу, — вона сплюнула на землі, — Не чоловіки, а мамчині дармоїди.
Вони кидали їй в слід образливі слова, проте вона вже не слухала. Була задоволена собою і тим, як легко їх ставити на місце. Хоча хотілося б, що вони прислухалися до її слів. Аби підняли свої дупи й почали робити бодай щось, аби в селі життя стало легшим. Бо більшість всього було на плечах жінок. І Анна бачила в цьому не лише несправедливість, але й важкий хрест, який стоїть на всьому селі. Він і призведе до вимирання сіл. І всі, згодом, будуть жити у містах. А там вже людьми легше маніпулювати. Легше зводити нанівець їх вільний світогляд. Анна помітила, що в селі не підтримували Валерія Морозова і в цьому вона побачила справжній дух свободи, який був тут – із народом.