Розділ 5.1

— Я тут не через свій вибір, — хмикнула, — Мене не хвилюють політичні сутички.
Вона відчула напруження в його тілі й почула його глибше дихання. Він злився, але це не вважала своєю проблемою.
— Цікаво, а що Вас взагалі хвилює у власному житті?
Відповідати не хотіла. Насправді її хвилювало лише власне життя і лише те, що вона прагнула свободи… свободи від усіх. Хотіла сама будувати власне життя і приймати важливі рішення.
Вона лягла на спину важко видихнувши. От ніяк не думала, що її викрадуть для того, аби мучити питаннями, які вона сама собі не насмілювалась ставити.
В кімнату зазирало світло від вуличного ліхтаря і під цим світлом її обличчя було схоже на ляльку. Адам дивився на пухкі уста й не міг відвести погляд.
Підвівся на лікті, а за тим повільно опустився до її губ. На його подив Анна не пручалася, не відводила голову. Вона просто лежала важко дихаючи закривши очі.
«Про що вона думає?» — не міг знати. Порив бажання так накрив його, що не міг тримати себе у руках.
В цей момент Анна капітулювала. Вона не хотіла протестувати. Можливо через втому, а можливо через нові для себе відчуття і спазми внизу живота, які самі заставляли її віддатися цьому чоловіку.
— Це також потрібно? — прошепотіла в його вуста, — Аби я не втекла?
Він посміхнувся. Відчував її бажання, відчував, як її тіло здригається і від цього жадоба її тіла ще більше бурхала по венах.
Губи то спліталися у поцілунку, то розпліталися. Він чув шепіт її вуст: «Не потрібно», «Адаме», «Прошу». Але тіло говорило інакше.
Найбільше, що заважало – її одяг. Його рука впала на її пишні груди. Стиснув футболку, яку він нещодавно їй позичив, а за тим сказав:
— Обіцяю, тобі буде добре.
І тільки він закінчив говорити, як відчув, що втратив її. Вона застигла в його руках і її бажання, яке він спостерігав ще мить тому – погасло. На його місце прийшов страх. Її округлені злякані очі давали йому команду – відстати.
— Я хочу, аби Ви зупинилися.
Прийшлося прикласти велику силу волі, аби вгамувати своє бажання. Адам стис губи, а за тим відпустив дівчину.
Але це не допомогло йому. Дівчина повернула до нього голову.
— Хіба, у Ваші обов’язки входить насилувати безневинних дівчат?
Він витріщився на неї й не міг зрозуміти звідки у ній за мить взялося стільки злості.
— Анно, Ви, трясця, знаєте, що це не було насиллям.
— Можливо. Але це важко назвати благородним вчинком. Я ж Ваша полонянка і Ви, якщо намірені аби я грала у Ваші політичні ігри маєте тримати субординацію. Чи ви звичайні західні бандити? Як Ви взагалі додумались до цього всього? А ще й лягти зі мною в одне ліжко. Обійняли, аби «я не втекла». Кого Ви обманюєте, Адаме?
— Поверніться, — наказав, — На сьогодні розмову завершено.
Більше ніяких дотиків.
Він обернувся до неї спиною намагаючись вгамувати свої переживання. Бажання зникло, а за ним прийшло розуміння того, що ранок не принесе нічого хорошого. І він мав рацію.
Рано вранці, коли теплі промені заглядали у вікна багатоповерхівки – Адам відкривши очі перше, що побачив – дуло пістолета націлене йому в голову