Розділ 4.2

За вікном можна було спостерігати вечірнє сонце, яке прорвалося крізь густі літні хмари. Дощ вже закінчився, а Анна лише сиділа на ліжку дивлячись у вікно. Їй хотілося, аби сьогоднішній жах залишився лише сном, проте реальність була занадто реальною. Вона раз по раз щипала себе за руку і кривилася від болю.
«Чому це все зі мною?»
Адам прийняв вечірній душ, а вона тим часом просто сиділа на ліжку. Не хотілося нічого, хоч і була розв’язаною. Не бачила сенсу розбивати вікно на якому стояли грати, бити об закриті міцні двері, чи кричати щосили. Розпач уміє поглинути людину так, що забуваєш як дихати. Думки крутилися негативним вихором. Чомусь саме зараз Анна почала згадувати всі моменти, коли названі батьки її били «для виховних цілей», коли єдине про що мріяла – час відбою, коли вона ховалася з ліхтарем під ковдрою з черговою книжкою, яку взяла у бібліотеці таємно від інших.
Навіть, якщо їй вдасться втекти, то куди тікати? Одразу в маєток Морозова, чи в будинок тітки, яка ніколи не замінить їй матері? І де приходилось жити не своїм життям, а так, як їй наказали.
«Будь хорошою дівчинкою» — завжди чула від усіх.
— Не хочу, я бути хорошою, — прошепотіла сама до себе.
Розмірковувала: можливо не так вже й погано бути викраденою красенем замість того, аби одружуватися з огидним підстаркуватим чоловіком, який тримає у владі та страху безліч країн.
Та тільки цей красень мав на неї плани, а це дратувало. Чомусь всі завжди вказують їй, що потрібно робити, а вона… сьогодні той день, коли вона більше не хоче робити того, що їй наказано.

Коли Адам вийшов з душу – не могла стримати свій погляд. Голий торс чоловіка був у такій гарній формі, яку вона ніколи не бачила наживо. Хотілося доторкнутися, бо цей чоловік був настільки гарно складеним, що не вірилось, що він справжній.
Лише на стегнах красувався коротенький білий рушничок.
В цю мить Адам помітив цікавий погляд дівчини. Він підійшов до шафи, де дістав труси й без вагань скинув рушник.
На такий жест дівчина не очікувала і вмить обернулася.
— Ви хоча б попереджайте, — обурилась.
— Мені здалося, що ти саме цього і хочеш, — сказав веселим тоном.
Натягнувши на себе темно-зелені боксери він підійшов до ліжка і звалився на нього зі всієї сили. Як же він втомився за сьогоднішній день. Хотілося просто відпочити, та було одне питання: чи дозволить йому зробити це невгамовна наречена Морозова.
— Ми що спатимемо разом? — запитала.
Вона сиділа на іншому кінці ліжка звісивши ноги.
— Так і це не обговорюється.
— Я не можу. Це не правильно.
— Не правильно не спати вночі.
— Я ніколи не спала з чоловіками, — знітившись мовила тихо.
Він поглянув на неї так, неначе завіса огиди спала з його очей. Але здаватися не мав наміру.
— Ви спатимете зі мною і це не обговорюється, — повторив.
Лягати на вільну подушку, яка лежала біля його подушки – не мала наміру.
Ні, вона просто не може. А як же виховання? Як же манери істинної пані? Хіба можна ось так добровільно лягти біля незнайомого чоловіка, який до того тримає її в неволі?
— Не ляжу, — хмикнула схрестивши руки на грудях.
— Це чому?
— Ви все одно не зможете зі мною виспатися. Я дуже неспокійно сплю. Краще вам постелити мені на підлозі.
— Не переймаєтеся, Анно, я все одно звик спати лише половиною тіла, інша половина буде спостерігати за вами. Лягайте.
Хмикнувши вона незадоволено залізла під ковдру зробивши під нею маленьку гірку, яку розглядав Адам. Він лежав зверху на ковдрі, тому вмить теж заліз під ковдру, аби відчувати це дівча ближче до себе.
Він хотів аби вона теж відпочила, хотів, проте… з видихом Адам обхопив дівча рукою і притягнув її спину до своїх грудей. Дівчина була напруженою і твердою, ніби дубова дошка.
— Що Ви робите? — запитала тихо, — Хіба Вам не достатньо, що я погодилася спати з Вами в одному ліжку?
— Це потрібно, — сказав стримуючись, — На випадок, коли Ви захочете втекти.
— Я не буду тікати.
— Будете. У світі є одна людина, до якої Вам би хотілося втекти.
— І хто ж це? — запитала з викликом. Її дратував його тон, в якому він виражав сміливу впевненість, що все про неї знає.
— Ваша служниця Грета.
— Грета?
— Не переймайтеся. Ми спостерігаємо за нею. Прийде час Ви зможете з нею зустрітися.
— ЩО ВИ З НЕЮ ЗРОБИЛИ? — вона обернулася обличчям до Адама не прикриваючи власних переживань. Її підвищений тон спантеличив чоловіка, тому він почав виправдовуватися.
— Нічого, вона служить у маєтку Морозова. Ми її не чіпали.
— Чи казали їй про мене? Вона має знати, що зі мною все добре.
— Ми повідомимо їй про це.
— Добре, — вона звільнилася від його руки й знову повернулася до нього спиною.
«Скільки ще цей чоловік буде випробовувати мене?» — міркувала, але не довго, бо він знову обхопив її рукою і притягнув до себе.
— Я не зможу так спати, — мовила з нотками роздратування в голосі.
— Сьогодні вночі ви б все одно спали б з чоловіком, будь то Валерій Морозов, чи я. Тільки Валерій Морозов не обмежився простим сном і розмовами, як я. Він би скріпив ваш союз, бо всі знають, що за все своє довге життя він так і не зміг зробити дитину жодній жінці. Чи Ви забули, що сьогодні повинна була бути ваша шлюбна ніч?
Її так затрусило, що Адам аж злякався.
— Забула, — призналася. Потім її голос знизився і вона мовила шепотом, — Бути з ним… це набагато гірше.
— Якщо Ви говорите правду, то ви повинні були відмовитися виходити за нього. Сумніваюся, що це б сильно вдарило по репутації вашій сім’ї.
— Ви так говорите, бо ніколи не жили за правилами людей, які за кожен кусок хліба вимагали послуху. Їм вигідне було це одруження. Валерій Морозов пообіцяв за мене маєток і землю для моєї тітки з її чоловіком і дітьми.
— Як думаєте, чому Морозов зацікавився саме Вами? Хіба немає інших дівчаток Вашого віку у всьому Лиїві?
Анна мовчала. Це ж саме питання вона сотні разів ставила сама собі й навіть Греті.
— Ті люди, які були з вами у лісі, — вирішила перевести мову, — Якою мовою ви розмовляли? Це польська?
— Так, — він зробив паузу, а за тим запитав, — А Ви розмовляєте по веронійськи? Чи лише по рошинськи?
— Лише по…
— Це потрібно негайно виправити. Дочка гетьмана Розумовського не може говорити мовою ворога.
— Ворога?  Але ж Ви теж говорите зі мною…
— Я знаю декілька мов, але Ви… Анно, це негайно потрібно виправити.
Їй було байдуже. Вона відчувала тепло чоловіка, який притискав її до себе і ловила в тілі незнайомі імпульси. Його тепло, здавалося, наповнило все її тіло. Вона ледь стрималася, аби не видати зрадливий стогін від задоволення про яке раніше лише читала у книжках.