Розділ 2.2

В цю мить, до викрадача підбігла дівчина. Анна не встигла розглянути її риси обличчя. Як та простягла свої руки до фати.
— Ні, — заперечила Анна тримаючи однією рукою фату, — Ви маєте мені пояснити, що відбувається.
— Адаме, мені немає часу возитися з нею. Все має статися до того, як помітять її зникнення.
Анна здивувалася, бо ніколи не чула подібного імені в її рідному краї.
— А ти впевнена?
— Як ніколи, зніми з неї все це.

«Зняти?» — серце в грудях затріпотіло від страху. Ні Анна не була готова роздягатися перед усіма цими людьми. Що вони хочуть зробити з нею?
Довго не розмірковуючи вона скористалася тим, що Адам послабив хватку і вона рвонула.
Бігла, щосили, хоч наступала ногами на шишки та колюче гілля. Можливо раніше б її це засмутило, але зараз не звертала увагу на біль.

Довге русяве волосся коливалося, коли ця «лісова мавка» бігла босими ногами. Адам знав, що дожене її. Тим паче в тій стороні куди вона бігла було лише поле, але до нього вона все-одно не встигне добігти. Йому подобалося дивитися на її стан. На ніжки, які виглядали з-під білої сукні.

Врешті це сталося. Він схопив її за руку і притис до стовбура дерева. Важко дихавши її груди то підіймалися, то опускалися. Лише в цей момент він нарешті пізнав колір її очей. Зелені. Навіть в такому стані її обличчя сяяло вродою відбиваючи ранкові промені світла. На мить він забув своє призначення і хотів запитати її щось буденне на кшталт: «Чи гуляла вона колись цим лісом зранку?» Але потрусивши головою – отямився.
— Навіть не думай кричати, ми далеко від маєтку.
— Але не настільки, аби цього не почули ті, хто будуть прочісувати ліс, аби знайти наречену самого Валерія Морозова, — відповіла так, що за мить він перестав бачити в ній богиню. Ні вона відьма. Вона точно відьма, яка сама ж хоче одружитися з покидьком Морозовим. Така ж меркантильна, як і решта багатеньких жіночок, яких він знав.
— Знімайте одяг, — сказав сухо.
— А то що?
Довго не думав. Врешті потрібно було поквапитися. Він сам схопив дівча і повернув її обличчям до стовбура дерева, аби розв'язати сукню.
В цю мить Анна вдала розслабленість, а потім хутко як побіжить… Шкода, вона не знала, наскільки відмінна фізична підготовка в Адама.
Здавалося, он вона свобода, проте швидко Адам підбіг і накинувся на неї всім своїм тілом. Босі ноги не втримали.
Вона впала на траву мокру від ранкової роси. Він полетів за нею, але вчасно випрямив руки, аби не травмувати власною вагою тендітну дівчину.
Його обличчя нависло над її й в цю мить по тілу пронеслося збудження. Її груди підіймалися й опускалися, вуста здавалися такими солодкими, а очі, ніби два блискучих озерця. І мабуть, на мить він все ж потонув у них, бо дівчина встигла дати йому коліном у пах, від чого він застогнав і скрутився поруч на траві.
— Що тобі від мене потрібно?
Вона стояла біля чоловіка переминаючись з ноги на ногу.
— Хто тебе найняв?
Не відповідав, схопив Анну за руку, від чого дівчина знову почала вириватися.
— СКАЖИ, ХТО НАЙНЯВ ТЕБЕ! — закричала.
Адам без вагань дістав розкладний ніж з внутрішньої кишені й наставив на дівчину.
Вона злякалася, але коли він почав розрізати застібки сукні – заспокоїлась: «можливо не вбивця»
— Ти потрібна Веронії, — сказав з притиском губ.
В цю мить він став сумніватися, що вона саме та, хто їм потрібна. Звичайна дівчина, яка хоче жити заможним життям. Якби вона мала хоч краплину генів своїх батьків, то вже б декілька разів подякувала за порятунок від шлюбу зі стариганом.
Коли врешті сукня впала до її ніг, він не стримався і почав водити очима по тілу: білосніжна комбінація на пишних грудях та стегнах, тоненька талія, довгі ноги. Здавалося, що на його життєвому шляху взагалі ніколи не траплялися такі гарні дівчата.
В одну руку він взяв її вбрання, а в іншу потягнув за собою.
— Куди ми ідемо? — запитала підвищуючи голос, аби в разі обшуку лісу її могли почути.
Адам мовчав.
Вона була лише у білизні, від чого почувалася геть пригніченою.
— Я не піду до тих людей в такому вигляді, — протестувала.
Проте Адам мовчав. В цю мить він хотів наказати її за те, що вона зрадила своєму прізвищу, своїй історії й своїй країні.
— Чуєш, я до тебе звертаюся, — смикнула вона за руку.
На цей раз він зупинився.
— Ти підеш так і крапка, — сказав, як відрізав.
— Не піду, — намагалася впертися, а за тим впала на ноги.
— Одягни мене у щось, або прийдеться нести на руках.
— Нехай, — сказав легко і вмить закинув її на плече.
Дівчина кричала, пручалася, але більше він не реагував. Тіло пронизувала втома і головний біль. Ще ніколи завдання не здавалося йому таким важким. Здається що того завдання: дівча викрасти й розуму навчити. Проте вже був виснажений, а попереду ще багато годин з цією дівчиною, яка з одного боку заставляє його щелепу висіти, а розум відключитися, а з іншого – якась огида не дає нормально заглянути їй у вічі.
Коли наблизилися до табору, дівчина з червоним, коротким волоссям схопила сукню з рук Адама і побігла геть.
— Для чого вам моя сукня? — ставила питання Анна, але відповіді не було. Вона почувала себе в цій ситуації вкрай дивно. Всі метушилися навколо і вона не могла зрозуміти для чого.
За мить дівчина з червоним волоссям вже була у її сукні, яку в польових умовах скріпила мотузками, а Адаму в руки дала пару джинсів і темну футболку.
— Одягай, — приказав він Анні.
Це був той перший раз, коли вона не перечила, а була навіть задоволена нарешті прикритись від всіх цих бандитів.
Коли одяглася — Адам  миттю схопив її за руку і потягнув до чорного джипу, який був припаркований біля старого дуба, звідки ґрунтова дорога виходила на трасу. Проте Анна цього не знала. В цю мить вона сідала в автівку не розуміючи, що відбувається і що чекатиме її далі.