Адам Гурський розглядав дівчину, життя якої збирався зламати… і яка в результаті мала відродити у світі те, що колись називали – Веронією.
Він багато не досліджував про цю країну, але чув від батьків про силу і наполегливість цього народу. Про їх відвагу і самовіддачу.
«Хіба може така маленька, тендітна плашка відродити цілу націю?» Цього він не знав, проте добре розумів, що це дівча, яке кожного дня сидить у вікні великого маєтку президента Рашонської Федерації Валерія Морозова здатне розбудити заспаний народ.
Ні, вона не повинна була тут бути. І він все зробить, аби визволити бідну птаху.
Анна Розумовська найвитонченіша дівчина, яку він коли-небудь бачив. Вона часто сідала на підвіконня з книгою в руках і час від часу дивилася кудись далеко. Туди, де були дерева, висока трава і квіти. Там найчастіше за нею спостерігав Адам, проте цього вона не могла знати.
Адам відчув незрозуміле бажання оголити її, аби перевірити, чи красиве її тіло настільки, як обличчя. Він не сумнівався, що вона гарна усюди. Проте вірив, що ідеальні жінки наділені лицемірством і корисливістю.
Не раз ставив собі питання, чому така вишукана, вісімнадцятирічна дівчина погодилася на шлюб з шестидесятирічним обколеним ботоксом Валерієм Морозовим – першим президентом Рашонської Федерації після розпаду Єдиного союзу.
І хоч батько Анни – Володимир Розумовський – єдиний і останній нащадок останнього гетьмана гетьманського війська Веронії, проте він так і не став президентом Незалежної Веронії, як планувалося.
Перед самою інавгурацією кортеж з ним та його дружиною Іреною Розумовською розбився прямо в центрі Лиїва. Анна тим часом була ще у своїй люльці разом з нянею, коли залишилася повною сиротою.
Адам не міг знати про те, що дівчина ніколи не чула про Веронію, як незалежну державу. Вона не думала про це настільки, наскільки крутив у голові Адам. Бувши агентом спеціального призначення – йому було дано наказ: будь-якою ціною розірвати шлюб Анни Розумовської й Валерія Морозова, аби потім залучити дівчину в політику, для відродження патріотичного духу веронівців, які в сплячці тішилися, що після смерті Володимира Розумовського під своє надійне крило їх взяв президент Рашонії.
Під багряним сонцем шкіра Анни завжди виглядала смуглішою чим є насправді. Адам розглядав її й переконувався, що вона не просто з роду Розумовських, вона – богиня: з вишуканими формами, пухкими губами та блискучим натуральним, русим волоссям. «Хіба може така юна дівчина бути настільки красивою?» - розмірковував він.
Хоч йому самому було лише двадцять п'ять, проте він ніколи не зустрічав такої краси. Ні, було б добре побачити її оголеною. Бо ж точно, ця дівчина підкреслює свої плюси, а можливо навіть приховує великі мінуси. А що коли під вдало підібраним одягом хлопчача статура? А що коли це лише силікон? Родина Козицьких, які опікувалися Анною після смерті її батьків були не заможними, проте для чогось їм потрібен цей шлюб. Заради такого кандидата у чоловіки юної Анни – будь що можна зробити. Йому згадалася казка про Попелюшку, де бідолашні дівчата відрубували собі п'ятки, аби влізти у маленький черевичок.
Хоча, якби там не було, це не має значення. Вона продалася Морозову, через що Адам має вмішатися.
— Адаме.
Голос, який почув у навушнику, повернув його до дійсності, і Адам нервово стис губи. Рубі Барнс – його напарниця ще з Академії Спеціального Призначення мала дзвінкий голос, тому кожного разу, коли він його чув в навушнику дратівливо смикався. Проте цього разу він навіть не втримав в руках бінокль, який тут же випав з рук.
— Що тобі сьогодні заважає зробити це?
Він сотні раз пояснював Рубі план і кожного разу в останні хвилини змінював його.
— Не сьогодні, — сказав.
Вітаю, любі читатчі й читачки!
Пропоную вашій увазі нову книгу, яка сподіваюся подарує безліч емоцій.
Оновлення будуть щодня о 20:00.
Буду рада вашим зірочкам. Підписуйтесь і не забувайте про коментарі. Попереду багато цікавого. Цьом*
#6762 в Любовні романи
#2696 в Сучасний любовний роман
#1636 в Жіночий роман
Відредаговано: 14.08.2023