Руслан

Я спостерігав за Елізабет, коли вона впевнено пройшла поруч зі мною в хол готелю. На ній була строга сіра спідниця і блуза, але навіть такий діловий вигляд не приховував її природного шарму. Я завжди вмів оцінювати людей: миттєво визначав їх сильні і слабкі сторони, мотиви, навіть страхи. Але з нею все було інакше.

Вона була новачком у моєму світі — світовий інтриг, безжальної конкуренції й холодних переговорів. І, як не дивно, її впевненість, яка випромінювалась з неї, зачіпала мене більше, ніж мало би.

— Руслане, вони вже чекають на вас у конференц-залі, - повідомила адміністраторка, що з'явилася біля нас.

— Відмінно, — сухо відповів я, повертаючи голову до Елізабет. Вона на мить затримала погляд на мені, її очі ніби шукали підтвердження, що все буде добре.

— Пам'ятай: на таких зустрічах ти маєш бути більше, ніж просто секретарка. Уважно слухай, запам'ятовуй деталі. Можливо, можеш помітити щось, що інші пропустять, — тихо сказав я, нахиляючись ближче, щоб мене почула лише вона.

Вона ледь кивнула, ковтаючи хвилювання, і це було майже непомітно для стороннього ока. Але не для мене.

Конференц-зал зустрів нас прохолодою й напругою, яка витала у повітрі. Партнери сиділи по інший бік столу — двоє чоловіків і жінка. Їхні обличчя були масками стриманості, але я відразу відчув: вони сумніваються.

— Руслан, радий бачити вас, — сказав один із чоловіків, протягаючи руку. Його посмішка була фальшивою. Я відповів так само — у цьому ми з ним були схожі.

Зустріч почалася з обміну ввічливостями, потім перейшли до цифр. Я помітив, як Елізабет старанно записувала щось у свій блокнот. Її зосередженість змусила мене затримати на ній погляд довше, ніж потрібно. Вона виглядала так серйозно, що я ледь стримав усмішку.

Коли дійшло до обговорення умов угоди, я бачив, як партнери почали вагатися. Їхні питання стали більш різкими, а пропозиції — менш вигідними. Один із них навіть намагався натиснути на мене емоційно, але я звик до подібного.

— Якщо ви вважаєте, що це занадто ризиковано для вашої компанії, можливо, варто закінчити на цьому, — сказав я холодно, залишивши на столі документи. — Час — це ресурс, який я не звик марнувати.

Мій тон змусив їх занервувати. Жінка з команди партнерів кинула швидкий погляд на Елізабет, мабуть, очікуючи, що вона якось зможе пом'якшити мій гнів та вговорить затриматися. Але Елізабет раптом зірвала шаблон.

— Дозвольте, я уточню, — вперше заговорила вона. ЇЇ голос був спокійний, але впевнений. — Ви вважаєте, що запропонований відсоток прибутку для вас занадто низький?

Партнери обмінялися поглядами. ЇЇ питання застало їх зненацька.

— Ну... можливо, — нарешті пробурмотів один із чоловіків.

— У такому випадку, чому б вам не зрозуміти цю пропозицію з іншого боку? — продовжила вона, перегортаючи документи. Її пальці ковзали сторінками так легко, ніби вона робила це десятки разів. — Наші дані чітко показують, що перший рік може мати нижчий прибуток, але вже з другого ви вийдете на стабільне зростання.

Її слова пролунали впевнено, без будь-якого натяка на сумнів. Я побачив, як їхня оборона дала тріщину.

Я не втручався, просто спостерігав. Ця дівчина змогла зробити те, чого не вдавалось навіть моїм досвідченим юристам: знайти слабке місце й використати його в свою користь. 

Коли зустріч завершилася, і ми вийшли з готелю, я нарешті порушив тишу:

— Ти здивувала мене, Елізабет.

— У гарному чи поганому сенсі? — вона зупинилася, поглянувши на мене.

— Ще не вирішив, — відповів я, посміхаючись.

Ця поїздка точно була не показана на інших. І я почав розуміти: у цій дівчині є щось, що не піддається моїм правилам. І це небезпечно.