Елізабет

Сьогодні мій перший робочий день. Чесно кажучи хвилююсь дуже сильно, але треба тримати себе в руках. Я сильна дівчинка і з всім справлюся на ура! 

Поснідавши я стою перед гардеробом і думаю, що сьогодні вдягти. Хочеться щось таке стримане, але і не як сіра мишка. Мій вибір все-таки падає на чорну вкорочену спідницю "олівець" та напівпрозору білу рубашку. Свій бізнес лук доповнюю туфлями на невеличкому каблуку - ідеально! 

Швидко закриваючи квартиру на ключ біжу до ліфту та спускаюсь вниз, адже таксі вже мене чекає. Сьогодні хочеться справити хороше враження на боса. 

Приїхавши до офісу я бистренько добираюсь на своє робоче місце та починаю ритись в купі паперу та розбиратись зі своєю новою роботою.

Так пройшло вже дві години. Раптом мій телефон який стоїть у мене на робочому столі начинає телефонувати. Я взяла слухавку та відразу почула владний голос боса, який наказав зробити йому кави та принести до нього в кабінет. Сказавши коротке "добре" я швиденько стала готувати каву. 

Зробивши чашечку ароматної кави, я швидким кроком пішла до дверей Руслана Володимировича. Постукавши три рази я стала чекати команди, щоб увійти. Почувши з тієї сторони дверей "заходьте" я відкрила двері та почимчикувала до боса. Поставивши перед ним каву я хотіла піти геть, але Руслан Володимирович схопивши мене за руку, не відпускав мене.

-Ви щось хотіли ще? - спитала я, бо його очі горять якимось невідомим мені вогнем.

-Так. Сьогодні важлива вечеря з співробітниками, тому нічого на сьогоднішній вечір не плануй. Зрозуміла?

-Так, зрозуміла.

-Тоді чудово! Після роботи нікуди не йди, я тебе заберу і поїдемо разом!

-Добре.

-Все можеш бути вільна! - сказав бос та відпустив мою руку. Мені зразу стало холодно та захотілось, щоб він взяв не тільки мене за руку, а й обійняв та не відпускав. Але це лише мої мрії.

Вийшовши з його кабінету я сіла далі роздивлятися всі папери та розгрібати це все.

Рівно в 18:00 бос вийшов зі свого кабінету та підійшов до мого столу.

-Ти вже готова? - спитав він та подивився на свій дорогий годинник.

-Так, зараз секунду! - я швидко вимкнула комп'ютера та поклала останню папку з паперами на своє місце. Обернувшись я пішла за босом. Ми вийшли на вулицю та сіли в його дорогезну машину. 

Як тільки я сіла коло нього на пасажирське сидіння, я відчула його аромат, який зводив мене з розуму. Так, ось так легко і просто мій бос запав мені в серце.