Ранок почався з того, що я як завжди нічого не встигаю. Проспала будильник і тепер молюсь, щоб встигнути на співбесіду. Вирішую вдягтись більш менш скромно, але не в стилі "сіра мишка". Швидко пережовую бутерброд, водночас викликаючи таксі, адже мій любий татусь вирішив лишити мене мого автомобіля. Серце б'ється втричі бистріше коли я сідаю в таксі та називаю адресу офісу.
Офіс компанії "VitalCore", одна із найпристижніших компаній нашого міста, знаходиться за 30 хвилин від мого будинку. Про цей офіс я багато чула, що хорошого, що не дуже. А особливо багато чуток ходить про власника компанії. Якщо вірити чуткам, то це дуже красивий чоловік, але з своїми тараканами в голові. З однієї сторони я хочу як можна швидше побачити цього Руслана Володимировича, саме так його звати, але з іншої я їду туди не задля кохання чи якогось роману, а саме задля роботи.
З моїх думок мене вивів таксист, який вже хвилин 5 тому назад приїхав на місце призначення. Оплативши поїздку я вийшла з машини і попрямувала до входу в будівлю. Ну що ж тепер шляху назад немає. Зібравшись з думками я нарешті зайшла в ліфт та натиснувши кнопку "13" вирушила на першу в своєму житті співбесіду.