Частина 6. Про друга-електрика

“Всім, хто ставив на зустріч із судженим в голосуванні у минулому дописі (той, що про котів із гадальної карти, ну ви пам’ятаєте): ДЗУСЬКИ!! Ніяких суджених, ніяких хлопців і кохань-зітхань, адже моїм серцем тепер цілком і повністю володіє цариця нашого двору Шипучка. 

Вона не боїться зурочень в Інтернеті, а тому викладаю сюди її шикарний портрет. Шипучка, позуючи для цього фото, просила передати, кхе-кхе, цитую: «ТІШТЕСЬ, ПЛЕБЕЇ».

От хто б міг подумати, що сон з чорною кішкою буде аж настільки буквальним, а?”

@syrotanokturna

допис 34, 4 серпня 2025 року

вересень 2025 - січень 2026

Так, маленька версія злого й голодного кошака з їхнього двору виявилась кішечкою. Наталка, хоч і зарікалася, що тільки підлікує та годуватиме кицьку без жодних теплих почуттів чи прив’язувань до неї, вже з самого початку підсвідомо знала, як саме кликатиме її. Наті успішно вдалося позбутися кон’юнктивіту й допомогти малій піднабрати ваги, але залишатися відстороненою аж ніяк не вийшло.

Ось так із почесної місії з допомоги бездомній тваринці, холоднокровна Наталка поступово перейшла до фази, коли сюсюкання і почухування пухнастого підборіддя стало щоденним ритуалом.

Шипучка мала коротку гладеньку шерсть з рудуватим відливом, якщо дивитись проти сонця, і неймовірні скляні очі кольору зеленої однойменної цукерки. В смаколиках віддавала перевагу паштетам, але й від стіків з рідким кормом рідко відмовлялась. Але після того, як Женя колись винесла їй один з сирників тітки Ані, Шипучка нічого смачнішого, певне, не їла. Принаймні щось таке читалось в хитрому виразі її загадкового вусатого обличчя.

Вона з лякливого засмоктаного пухнастого м’ячика швидко обернулась граційною, але дещо задиркуватою кішкою. Її ніжки стали тонкими і вищими, а тулуб разом з хвостом розтягнувся, через що Шипучка тепер нагадувала зухвалого тінейджера. Вона взагалі помітно витягнулась та зміцніла за ті два місяці, що Наталка опікувалася нею, не знаходячи сміливості забрати додому. 

Вони з Женькою вже обговорювали цей план пронесення в квартиру Шипучки, але він, на жаль, з самого початку був приречений на провал. Дуже вже дівчата боялись реакції категоричної орендодавиці. Тому кішка продовжувала одноосібно володарювати їхнім двором. А коробка з уже оновленою підстилкою, мисочка з водою та Натчине кільце-ящірка стали її вірними підданими. Це якщо не враховувати Наталку з Жекою, звісно.

Але й у них не завжди був час навідати кішку. Зазвичай Наталка приходила ввечері, після пар чи зміни, залежало від дня тижня, ну а Женька провідувала кішку ранками, якщо встигала, по дорозі на ансамблеві заняття чи репетиції. 

Та от у Жеки видався повністю вільний від очних справ тиждень і вона, вирішивши пересидіти онлайн-пари через ноутбук, гайнула на Бровари до тітки Ані, додому. І тепер Наталка була змушена приходити у двір лише вечорами, дещо егоїстично обираючи щоранку довше поніжитись в ліжку. Вона намагалась зо кілька разів, чесно, але голова була так міцно приклеєна до подушки... Тож, відкритий ноут з лекцією і активованою системою з роботи просто стояв поруч. Ну, а що? Інтернет-відьма за останні місяці теж стала певною посадою, а звідки брати ідеї для контенту, якщо не мати вдосталь часу на пророчі сни? А кілька зайвих годин — це чесно зароблені штрафні на нормальний відпочинок. Важко виспатись, коли Гоша знову підключає всю свою фантазію та додає в і без того химерні сценарії ще більше дивацтв.

Проте вдаватися до подібної ганебної поведінки Наталку вистачило рівно на три дні. Ранком четвертого вона мужньо прокинулась за будильником на сьому. Не зовсім вдало продерши очі, майже наосліп перевела його на восьму, щоправда, але ж потім таки встала! На швидку почистила зуби, перелила з бутля до меншої пляшечки чистої води на замін, на силу відбилась від Гоші, якого вже давненько не тягала з собою на вулицю, і тепер він увімкнув режим вередуна, й схопивши баночку улюбленого індичого паштету Шипучки, спустилась до неї.

Та зустріла її з грайливим настроєм, але, на щирий подив Нати, навіть не торкнулась пригощань. Лиш розпещено понюхала вміст консерви і, смикнувши вусами, облишила його. Натомість кицька перемкнулась на Наталку, заходившись тертися маківкою об її конверси.

— Ну і хто ти після цього? – клацнула її по оксамитовому носу дівчина. А Шипучка безсовісно продовжувала штурхати її головою, вимагаючи уваги. Наталка не втрималась і, попри не значну образу, таки почухала її вздовж блискучої спинки. – Ти знаєш, о котрій я прокинулась, щоб оце вмовляти тебе тут? Балуване ти дівчисько, це все Жекині сирники, еге ж?

Шипучка, якщо і розуміла її, то вправно робила вигляд, що ці чесні лапи й хвіст тут ні до чого. 

Тоді Наталка кинула погляд у бік коробки і побачила там ще одну мисочку. Ця була блискуча, металева, і що найдивніше — з обглоданими кістками з-під вареної чи запеченої риби. Наталка взяла двома пальцями шматочок чийогось крупного хребта і хмикнула.

— Це що за подаруночок долі тобі такий прилетів, а? Бандитка? Так, ти бандитка?

Кішка замуркотіла на знак згоди й собі понюхала залишки свого сніданку в руках Нати. Так, оце Шипучці пощастило. І не погидувала ж поласувати рибою з миски для собак. Це Наталка на етикетці з того боку дна прочитала. Знову піднявши очі до коробки Шипучки, вона раптом помітила на картонній стінці напис, зроблений чорним маркером.

“Дама нагодована. Вирішив поділитися хребтом з червоної рибки. Схоже, їй сподобалось. Вчора вранці, до речі, теж я пригощав кроликом в желе. Ще приніс мисочку, окремої для їжі чомусь в неї не було. Не знаю чи встигну завтра зранку заскочити, але постараюсь.

Ваш друг-електрик”

І номер телефону.

Наталка мимоволі озирнулась так, неначе цей друг-електрик міг вискочити з-за рогу, посміхаючись, мов смайлик із занадто дружелюбним підморгуванням в кінці цієї імпровізованої записки. Потім глянула у бік балконів сусіднього будинку, які виходили на цей бік. Їй це не подобалось. Не треба їм ніяких друзів-електриків. Електрик? Який ще електрик? Чому електрик?