Частина 4. Про Гошу

“Знаю, вам більше до вподоби два попередні дописи з конкретнішою картинкою уві сні. Ще б пак, зручно, коли хтось в інтернеті описує хлопчика у червоній шапці на вокзалі, який загубився, а потім жінка з білою сумочкою виявляється його мамою. Рада, що @peachyghosttt з коментарів під тим сном допомогла малому та його матінці знайти один одного.

Але сьогодні, на жаль, вам доведеться розшифровувати настільке тупе сновидіння, що навіть писати його не хотілось. 

Значить їде-їде зелена маршрутка, а з її вікон, мов крила метелика, визирають і розвіваються на вітрі довгі напівпрозорі чи то стрічки, чи то шматки тканини... У моєї мами колись було схоже парео. Зненацька водій різко гальмує, адже прямо по курсу якась істота, що підозріло нагадує кита. Вона лежить і чухає гладеньким плавником зад, доки маршрутчик з нею свариться. Та лише заперечно хитає головою у відповідь.

Не впевнена, чи це взагалі щось означає, але якщо раптом ваша поїздка затримається незрозумілою зупинкою — так тому і бути. Певно, так треба. 

Не зліться дуже. Я сама була б рада почитати інструкцію до моїх снів.”

@syrotanokturna

допис 7, 14 квітня 2025 року

лютий 2025

Наталці часто снились дивакуваті сни, абсолютно позбавлені сенсу на перший погляд. Іноді, коли приховані в них сюжети збувались, вона й сама не могла визначитись чи порівнювати їхню геніальність з шедеврами Далі, чи дурнуватість — з бананом, приклеєним скотчем до стіни.

Мабуть, відкриття блогу довгий час відкладалось ще й через них. Адже дивно вриватись у кібер-простір з історією про рудий огірок, що падає десь з неба, а ви спостерігаєте за цим польотом зі свого балкону. До речі, Наталка й досі думає про те, що цей сон таки мав якийсь зв’язок з новиною про втечу домашньої змії з чийогось тераріуму.

І подібні сновидіння це ще з розряду тих, які можна було б розповісти людям. Адже були й такі, що доводили Наталку з Женькою до істеричного сміху. Як от наприклад, коли комічний сон про те, як остання намагається зрушити з місця їхнє крісло-мішок, всіляко налягаючи на нього з різних боків, виявився попередженням про гидкий прищ. Він безсоромно визрів на веснянковій шкірі Женьки прямо в день побачення. Вона все не покидала спроб знайти свою долю. Та Наталка на ці її старання тільки зітхала, повністю переконана, що пошуки справжнього кохання на пабліках для знайомств можна прирівняти до виглядання моху серед океанських хвиль.

— Краще б тобі приснився якийсь хлопчик для мене. – бурчала тоді Женя, поки Наталка заклеювала її ріг на чолі чорним пластирем-зірочкою. Побачення, чи то на жаль, а чи на щастя, відміняти не довелося. Претендент на серце Євгенії Скрипаль щасливо самознищився.

— Пам’ятається, в дитинстві хтось хотів стати Твайлайт Спаркл з “Май літл поні”. Вважай, тобі вдалось. Залишилось тільки крильця відростити. Ручного дракона теж можемо організувати тобі, я щось вигадаю, чесно.

— Іго-го. – похмуро відгукнулась на жарти подружки бідолашна Женька. А потім вони разом розсміялись.

Що частіше абсурдність замінювала реалістичність, тим більш впевненою Наталка ставала щодо жартівливої теорії мами про “сонних паразитів”. Не виключено, що ними були самі ж Наталчині таргани, але навіть їм не вистачило б фантазії на подібне.

Одного дня, незадовго до третьої річниці повномасштабного вторгнення, дівчина нарешті зрозуміла, хто був цим шкідником. Але б краще він залишався у дивакуватих снах, а не розгромлював їхню квартиру до каркасної коробки...

Утім, все по порядку.

Та ніч видалась складною. Дівчата навіть прийняли рішення провести її не в коридорі, як завжди, а у ванній. Фантомний запах вологих крил поруч не вселяв надії на краще. Михайль з’являвся вкрай рідко, хіба що тоді, коли було зовсім страшно.

Його незворушний спокій Наталка відчула вперше ще в далекому дитинстві, коли зайшла занадто глибоко в узлісся біля бабиного двору. Малій бешкетниці було цікаво спостергіати за зміючками, що грілись на сонці, і збирати ще зелені жолуді в кишені рожевих шортиків. Але коли дорога назад почала повільно стиратись із пам’яті, а сутінки — поступово вкривати кущі й дерева навколо, Наталочку зненацька охопив легкий острах. Та щось дивне змусило її зупинитись від панічної біганини колами і сісти на місці, щоб перевести дихання. Хтось наче втішливо обійняв її. Наче тато, наче старший брат, якби Наталка мала такого. Заспокійливий шепіт повернув впевненість та силу в зболілих ногах.

Серце, що наляканою пташкою билось всередині маленької дівчинки, нарешті вгамувалось, а думки і погляд стали чистішими. Зелені очі враз вихопили знайому стежку у напівтемряві. Наталка радісно схопилась і побігла в напрямку, який підказувала дитяча інтуїція. Вікна в бабиній хаті світились, а тато полегшено видихнув, коли Наталка впала в його рідні обійми.

Золотий хрестик на шиї обпікав груди і тамував щасливий плач. 

А потім він наснився їй. Такий мовчазний, з ясним обличчям і тонким світлим волоссям. Він сяяв теплим світлом, а прозорі очі викликали довіру. Мала Наталка сиділа навпроти нього і розглядала не чітку фігуру, впевнена, що це він не востаннє з’явився допомогти їй. Вона подякувала йому, не розриваючи губ. А він ледь помітно усміхнувся, повільно кліпнувши так, ніби обіцяв бути поруч завжди.

Наталка вже давно не вдягала хрестика, але образ того, хто вже кілька років підряд носив жартівливе прізвисько Михайля-Кохайля, дане нею в день релізу нового альбому МУР, не зник разом з прикрасою, що залишилась у маминій скриньці вдома. Захвату від пісні з нецензурщиною він, звісно, не розділяв, але смиренно наглядати за дівчиною не перестав.

Наталка заснула на диво міцно, випадково прослухавши вібрацію під вухом. Та серце забило набатом, коли здалеку почулось її власне ім’я. Впізнавши тихий голос, що не належав жодній живій істоті, той самий, що колись вивів її з лісу, Наталка схопилась з місця в момент, коли пролунав перший вибух.