Частина 3. Про блог

“Так, я й справді спитала в тієї жінки на переході, яким людям можна довіряти більше — тим, що носять однотонні шкарпетки чи тим, що смугасті... Але це перше, що скочило на язик, присягаюсь! Та й не такою поганою була відмазка про соціальне опитування. Тільки не кажіть, що до вас на вулиці, особливо в центрі, ніколи не підбігали оці набридливі студенти журфаку з питаннями для статистик. 

Не кричати ж їй “Постривайте, мені тут наснилось, як вас збив ненормальний байкер, але хезе чи я правильно пам’ятаю... А, точно! ОБЕРЕЖНО!!” Чи комусь такий варіант більше до вподоби? Пані, якщо ви раптом читаєте це — пробачте, я дійсно керувалась найдоблеснішими бажаннями допомогти.”

@syrotanokturna

допис 3, 9 березня 2025 року

грудень 2024

Женька досі реготала, як навіжена, не в змозі вгамуватися. Чомусь ця історія здавалась їй жах, якою кумедною, поки Наталка з абсолютно серйозним лицем ввечері, перед сном, розповідала про свої сьогоднішні пригоди. Цієї ночі вони могли дозволити собі заснути кожна в своєму ліжку, замість того, щоб стелити матрац в коридорі, біля вхідних дверей. Коли підколи подруги їй набридли, Наталка мовчки перевернулась на інший бік, обдумуючи над майбутнім ніком. Не з основної ж її сторінки писати?

Ідею завести електронний сонний щоденник Женька також підтримала. Вона, мов той пострибунчик, весело носилася навколо Наталки наступного ранку, доки та сиділа, гортаючи стрічку дописів перед парами. Плітки, прем’єри, меми, збори, реклами, скріншоти переписок з колишніми. І як саме її сни мають вписатися у цю інтернет-катавасію?

— Нехай кожен читає, що там тобі наснилось і вже сам на себе прикладає. Це ж як розклади таро по знакам зодіаку. Не всім підходить, але в декого ж збувається.

Ого. Євгенія Скрипаль дивиться розклади таро. Хіба гадання не гріх? Утім, чи Наталці її судити? Пам’ятається, вони разом, коли було років по дванадцять, пікову даму викликали, малюючи на дзеркалі у ванній вкраденою у тітки Ані, Жекиної мами, помадою.

— Пахне самонавіюванням. – буркнула Наталка. Вона була не проти записувати всі сни в нотатки на телефоні, але оприлюднювати їх все ще здавалось досить сумнівним рішенням.

— Та й яка різниця? Ти ж не переконуєш нікого у стовідсотковій гарантії. Людям аби щось цікавеньке почитати. 

— О так, кошмари з ракетами і дурнуваті сюжети з мухою, що топиться в борщі — це верх цікавості.

— Бідолашна муха. – зовсім без жалю відгукнулась Женька. Її погляд мимохіть ковзнув темною плямою на стелі. Рештки розчавленої комахи, що спочивала там вже, схоже, довгі роки, чорніла на Жеку з осудом. – То що там з твоїм нікнеймом? Вигадала щось уже?

Наталка, безтямно скролячи безкінечні рядки і лайки з репостами, саме роздумувала над тим, чи Кассандра з алюзією на Лесю Українку не звучатиме занадто пафосно і самовпевнено.

— Ні. – врешті дійшла висновку дівчина і опустила кришку ноутбука. Але красномовний погляд Жені змусив знову підняти її і таки створити новий обліковий запис. Тонка вертикальна паличка методично миготіла у графі “Ім’я користувача”.

Карі очі Жеки раптом хижо спалахнули.

— Не хочеш щось пов’язане з ноктюрном?

— Це хто? – простодушно поцікавилась Наталка, гризучи чорний лак на нігтях.

— Не хто, а що. Це музичний твір, натхненний образом ночі.

— А. Я думала це якийсь французький сир.

— Який ще сир?

— Смердючий. З пліснявою такий, знаєш. Буе. – талановито зімітувала відповідний звук Наталка.

Женька жалісно простогнала так, наче ось-ось розплачеться. Ця людина мистецтва могла б і звикнути вже, що Наталка не запам’ятовує абсолютно нічого з цих її професійних термінів. А з музичної школи ще в дитинстві, їх з уст Євгенії прозвучало чимало.

Але асоціація з ніччю Наталку приємно торкнула.

— То що там з ноктюрном?

— Історично він пов’язаний з тихою, спокійною, загадковою меланхолією ночі. – тоном натхненного лектора почала Женька. – Оцією атмосферою, коли весь світ провалюється в сон, а людина залишається наодинці зі своїми найсокровеннішими думками, найжахливішими страхами, найщирішими сподіванями...

Наталка поквапилась зупинити цей потік епітетів.

— І-і... 

— І сни — це буквально те, що приходить вночі. Це ж геніально, Нат. Відчуваєш цю вишукану о-бра-зність! – не побоячись усієї величі цього слова, майже проспівала піднесена Женя. – Розумієш, ноктюрн, він ніколи не голосний. Це такий інтимний, прекрасний жанр. А твої сни, якщо ти систематично записуватимеш їх, ти ж... Ти ж вкладаєш у них душу. Це настільки щось особисте, щось цінне. І все це дістанеться абсолютно незнайомим різним людям, але, можливо, вони віднайдуть в ньому щось своє, рідне. Момент “упізнання”, пам’ятаєш, як Левін писав?

— Вау.

Це був пік щирого, але скупого захвату Наталки. Ну не творча вона натура! Як взагалі можна дозволяти такій що-небудь виписувати в інтернеті? Вай-фай-відьма, атож. Ні, це все якась дурниця...

Утім... А що їй втрачати? Особливого сорому Наталка ніколи не знала: завжди першою ставила на місце забіяк у школі чи сміливо говорила родичам на святкових застіллях, що не слід завуальовано ображати матір. Її важко було поставити у незручне становище і ображені погляди підлітків, ворожі викрики байкера і образи врятованої жінки щодо її зовнішнього вигляду того вечора — чергове підтвердження.

Поливання брудом в інтернеті не в новинку аж ніяк. Навіть якщо її дописів ніхто не читатиме, Наталку, принаймні, більше не мучатиме тягар якось невидимого обов’язку перед тими, хто наснився їй. Може, їй справді вдасться допомогти комусь? Нехай якщо подій і не змінити, дехто буде хоча б готовий стикнутися з ними. 

Та й Наталка все ж ніяка не Кассандра. Хороше теж віщувати можна. А хто не любить вдалих передбачень? Саме такі ж усі сподіваються прочитати, ламаючи печивко з вузеньким папірцем всередині?